Вірування українців

План

1. Джерела духовності, народної творчості.

2. Відображення уявлень давніх українців про світ і себе у ньому.

1. Язичництво та християнство.

2. Міфи про походження світу.

3. Міфи про рослини — символи України.

4. Український фольклор.

III. Мудрість і творча уява наших предків.

СВЯТО-ПОКРОВСЬКИЙ МОНАСТИР — ВИДАТНА ПАМ’ЯТКА ІСТОРІЇ І КУЛЬТУРИ ХАРКІВЩИНИ

План

I. Зв’язок харківських храмів з історією міста.

II. Історія і сучасність Свято-Покровського монастиря.

1. Історія побудови Свято-Покровського собору.

2. Долаючи наслідки руйнувань.

3. Історія побудови церкви Озерянської ікони Божої Матері.

4. Монастир — осередок освіти і науки Харкова.

5. Важкі етапи відбудови.

III. Збережемо надбання минулого для нащадків.

Кожний свідомий харків’янин рано чи пізно намагається збагнути зв’язок між історією харківських храмів і історією міста, зв’язок між

62

УКРАЇНСЬКА МОВА

релігією і культурою Слобожанщини. Тема ця невичерпна, бо знаходяться нові джерела інформації і відбуваються ті зміни в суспільстві, які і ведуть нас до пошуків величного і прекрасного.

Більше 300 років тому на високому валу харківської фортеці підняв­ся вгору тонкий і вишуканий храм Покрови Пресвятої Богородиці. До нього протягом багатьох років ішли наші предки.

До побудови Покровського храму всі харківські слобідки вже мали свої церкви. У Залопанській і Захарківській слободах їх було аж по дві. Усі церковні споруди були дерев’яними. І тільки в 1685—1688 роках було збудовано перший цегляний храм Харкова — Успенський собор. У цей же період за північним міським валом неподалік від Московських воріт виріс ще один цегляний храм — Свято-Покровський. І вже значно пізніше до нього приєдналась Озерянська церква. Вкупі вони створили єдиний церковний комплекс, який згодом і став осередком культури і науки Сло­божанщини.

Як засвідчують історичні дані, Свято-Покровський храм став надією городян на захист і спасіння від зовнішніх ворогів. Освячений у 1689 році бєлгородським митрополитом Авраамієм, Свято-Покровський храм став основою для пізніше створеного на його території чоловічого монастиря, одного з чотирьох найвідоміших в Україні монастирів.

Озерянська церква, побудована на території чоловічого монастиря більше як 100 років тому, теж являє собою архітектурну пам’ятку мину­лого. Її було побудовано у базилічному стилі псевдо-візантійських архі­тектурних форм. За радянських часів її було перетворено на сховище об­ласного історичного архіву. Бані знесено, дзвони вивезено. У приміщенні церкви ще й досі можна побачити залишки численних полиць. А оскіль­ки архів розміщувався в усьому церковному приміщенні, то його було розбито на три поверхи, від чого дуже постраждали настінні розписи, зіпсовані кріпленням батарей опалення.

Наслідки перебудови страшенно вразили мене, адже чиясь жорстока рука свідомо чи несвідомо вбивала величезні цвяхи кріплень прямо в очі святих. Спільними зусиллями служителі Озерянського храму і послуш­ники відновленого чоловічого монастиря зробили, здавалось би, немож­ливе: вивезли сміття і вивільнили від вапна залишки неперевершених церковних розписів. Реставрацію цих розписів доводилося розпочинати двічі. Коли роботи було вже майже завершено, на подвір’ї спалахнула пожежа, яка спричинила продовження руйнування.

І хоча роботи ще дуже багато, храм діє. Щонеділі тут відбувається служба, бувають навіть іноземні делегації. Навіть атеїсти заходять, щоб помилуватись співом одного з найкращих церковних хорів України.

Мені дуже хочеться швидше побачити, яким стане цей храм, адже його було побудовано на честь Озерянської ікони Божої Матері, яка вважала­ся харківською святинею. Ця ікона зберігалась у Курязькому монастирі і щороку урочистим хресним ходом переносилася сюди.

8–9 КЛАСИ

63

Свято-Покровський монастир став осередком науки і освіти Слобо­жанщини. На його базі відкрився перший харківський навчальний за­клад — слов’яно-греко-латинська школа, яка згодом переросла в Харків­ський колегіум. У колегіумі викладали філософ Сковорода, художник Саблуков, диригент Ведель. Тут навчався перекладач «Іліади» Гнєдич, перший клініцист Базилевич, перший електрофізик Петров, архітектор Ярославський. У колегіумі почала діяти перша харківська бібліотека. А в прибавочних класах колегіуму діти вивчали математику, креслення, геодезію, фортифікацію, історію, географію, російську, французьку, німецьку мови і вокально-інструментальну музику. І це у 1768 році!

Атмосфера, яка панувала в монастирі, спонукала до розвитку реме­сел та до благодійництва: там годували голодних, допомагали бідним. Мо­настир і колегіум допомагали один одному, бо на чолі їх стояла одна осо­ба — ректор колегіуму був настоятелем монастиря. Монастир і колегіум стали могутнім фактором морально-просвітительського і культурного розвитку Харкова і Слобожанщини. Наприкінці вісімнадцятого століття, коли царським указом призначалися намісники і губернатори, то вияв­лялося, що більшість із них становили вихованці колегіуму.

Коли під час екскурсії наш клас проходив ажурними переходами По-кровського храму, то всі ми дивувалися не тільки його красі, але і могутності. Хоча, як і кожна установа, Свято-Покровський монастир зазнавав і злетів, і падінь. Злет припав на другу половину сімнадцятого століття, яке відзнача­лось економічним і культурним піднесенням Слобожанщини. Це піднесення вплинуло не тільки на розвиток освіти, а навіть на зовнішній вигляд храму.

Цей час ознаменувався появою значної кількості родинних артілей, які будували і розписували храми, дотримуючись власних традицій. Втілення таких традицій у побудову монастирських споруд відчутне у По-кровському храмі — двоповерховій триглавій будівлі, яка завершувалася дзвіницею. На нижньому поверсі розташовувалася тепла Трисвятительна церква, на верхньому — Покровська літня.

Дивлячись на цю струнку споруду не перестаєш дивуватись її лег­кості, хоча висота її 49 метрів, а товщина стін досягає півтора метри. Ви­конано будівлю із великомірної литовської цегли. Архітектурна форма має поглиблення — аркади в нижній частині і світлові грані бань у верхній частині, що і надає споруді легкого вигляду.

Нижня частина Покровського храму зазнала найбільших руйнувань і поки що закрита від людських очей, на жаль, нескоро ми зможемо поба­чити і її особливості — вівтарна частина має форму шестиграника, пере­критого зімкнутим цегляним сводом, і має дещо аскетичний вигляд — бо руйнування підвалин призвело до деформації стелі верхнього храму. І навіть металевий каркас покрівлі та металеві гани, вмуровані в стіни для міцності споруди, не допомагають запобігти руйнуванню.

Усі харків’яни хвилюються за долю храму і сподіваються, що споруда витримає, як і раніше витримувала різні прикрощі долі. Адже храм

64

УКРАЇНСЬКА МОВА

переживав різні занепади. Вперше такий занепад відбувся в 1709 році, після відвідування Харкова царем Петром І під час будівництва нової харківсь­кої фортеці. Харків’яни змушені були молитись у слободах, а за Покровсь-кою церквою залишилось 87 дворів, вона стала самостійною і бідною.

Злет у розвитку монастиря припадає на другу половину вісімнадцято­го століття, коли в Харкові почалася реконструкція за проектом архітек­тора Квасова, для якої необхідно було відродити монастирські кордони.

Харківський архітектор Васильєв розробив новий проект, запроек­тувавши на подвір’ї монастиря архієрейський будинок, який і було зве­дено у класичному стилі.

У вісімнадцятому-дев’ятнадцятому століттях Покровський храм змінив­ся у зв’язку з побудовою кам’яної дзвіниці, а з 1800 року він став кафедраль­ним собором Харківської єпархії. Подальші роки стали періодом розквіту храму і розпочалися роботи по золоченню бань і хрестів, церковні розписи було виконано учителем Іллі Рєпіна, чугуєвцем Іваном Бунаковим.

З другої половини дев’ятнадцятого століття монастир розбудовуєть­ся у класичному стилі: зводиться доходний будинок на Бурсацькому уз­возі, службові будинки по вулиці Клочківській, монастирські крамниці, узпродовж вулиці Університетської, приміщення трапезної на честь Озе-рянської ікони. А в 1903 році на місці старого корпусу колегіуму виріс новий корпус келій, які і стали останніми монастирськими будовами.

Із сімнадцятого по дев’ятнадцяте століття монастир був місцем погребіння багатьох видатних людей того часу. Там було поховано дина­стію полковників Захаржевських, рід Квіток, харківського єпископа Хри­стофора Сулиму, героя 1812 року донського отамана графа Орлова-Де­нисова. На жаль, їхні могили не збереглися, бо з 1922 року храм став антирелігійним музеєм, після Великої Вітчизняної війни — історичним музеєм, у приміщенні собору розташувався склад господарчих товарів Центрального універмагу, всі інші монастирські приміщення розподіли­лися за різними установами.

Розписи церков зникли назавжди, залишилися лише їх описи. Але доля людей була ще жахливішою: ченців вислали, дозволивши взяти з собою лише білизну, одяг і взуття. Про їх подальшу долю ми можемо лише здогадуватися.

Змінився час. Восьмого квітня 1990 року Покровський собор було знову освячено, там відбулася перша служба. У 1991 році на базі монас­тиря було відкрито товариство сестер милосердя та дитячу недільну шко­лу. А 27 квітня 1992 року у Покровському храмі було зібрано Всеукраї­нський собор Української православної церкви, на якому обрано митрополита Київського і Всієї України Володимира.

І ось після довгих років забуття набуває свого первозданого вигляду ансамбль Свято-Покровського монастиря. Витончений силует Покровсь-кого собору, масивний русько-візантійський стиль Озерянської церкви вражають своєю неповторністю і красою наших сучасників.

Сподіваюсь, що і надалі Свято-Покровський монастир робитиме свій ва­гомий внесок не лише в культурні надбання нашого міста, а і в його духовність.

10–11 КЛАСИ

На уроках розвитку зв’язного мовлення старшокласникам пропонуєть­ся навчитися писати твори, складніші, ніж у попередніх класах, за жанрами і видами. Це відгук про твір мистецтва, стаття в газету на морально-етичну тему, твори на суспільні та морально-етичні теми. Написання таких творів допомагає виявити широту світогляду, ерудицію, сприяє розвитку само­стійності мислення, вимагає знань особливостей даного виду висловлю­вання.

Обсяг твору в десятому класі: 3—3,5 сторінки у класах з українською мовою навчання і 2,5—3 сторінки у класах з російською мовою навчання; в одинадцятому класі: 3—3,5 сторінки у класах з українською і російсь­кою мовою навчання.

Відгук про твір мистецтва (книгу, виставу, кінофільм, картину, скульп­туру та ін.) — це аналіз змісту твору із висловленням власних вражень від прочитаного, побаченого чи почутого та їх оцінкою.

Відгук про твір художньої літератури має такий загальний план:

1. Назва, автор.

2. Тема й основна думка твору.

3. Де і коли відбуваються події, зображені у творі?

4. Які місця в книзі справили на вас найбільше враження?

5. Хто з героїв особливо сподобався і чому?

6. Мова твору (що запам’яталося, здалося незвичайним, оригіналь­ним, цікавим).

7. Чим збагатила вас книга, які роздуми викликала?

8. Яку роль відіграли ілюстрації, передмова, післямова для кращо­го розуміння твору?

Відгук про картину будується так:

1. Назва картини, ім’я художника.

2. Жанр картини (пейзаж, портрет, баталія, сюжетна картина, ма­рина, натюрморт).

3. Задум художника, зміст картини або як зображено на картині місце і час події.

4. Хто чи що зображено на першому плані картини, на другому? Головний персонаж картини, його зовнішній вигляд.

5. Засоби художнього зображення: композиція картини, викорис­тання контрастів, тонів, напівтонів, колорит (загальний харак­тер поєднання кольорів у творі мистецтва — яскравий, тьмяний, холодний, темний та ін.), значення освітлення.

6. Як втілений ідейний задум, яка провідна думка твору?

7. Настрій картини, враження від майстерності художника.

Відгук про кінофільм може бути побудований так:

1. Назва кінострічки, автори сценарію та режисери-постановники, кіностудія, час випуску.

66

УКРАЇНСЬКА МОВА

2. Тема та ідея.

3. Провідні актори, враження від їхньої гри.

4. Найбільш яскраві епізоди.

5. Загальне враження від кінофільму, його оцінка (екранізацію літе­ратурного твору необхідно порівняти з самим твором).

Відгук про скульптуру має такий план:

1. Назва скульптури, її автор, матеріал.

2. Де знаходиться (місто, село, місцевість, оточення).

3. Історія створення скульптури, відомості про героя, який став скульптурним образом.

4. Центральна фігура або загальний вигляд композиції, скульптур­ної групи, постамент.

5. Характер ліній, мистецький стиль.

6. Враження від скульптури (що примушує зупинитися).

Як написати відгук про твір мистецтва?

По-перше, слід обрати той вид мистецтва, з яким обізнані найкраще, що подобається найбільше. По-друге, необхідно знати відповідну термі­нологію. Так, при написанні відгуку про твір художньої літератури слід пам’ятати, що таке сюжет, композиція, прийоми характеротворення, за­соби творення комічного, ліричний герой, художні засоби, тема, ідея; під час роботи над відгуком про картину необхідно вміло використовувати такі терміни й поняття: жанр картини, техніка виконання та матеріали, колорит, тони й напівтони, контраст, світлотінь, композиція, перший, другий, план, фон, характер накладення фарб та ін.

При створенні відгуку про виставу доцільно поцікавитися значенням таких слів: дія, картина, лібрето, увертюра (для опери), декорації, режи­сер, сценічний задум, сценічні ефекти, головні і другорядні ролі, аншлаг, акторська майстерність, прем’єра, умовність, партер, ложі, суфлер та ін.

Відгук про кіно- чи телефільм вимагає знання понять: автор сцена­рію, режисер-постановник, тема, ідейний задум, каскадер, комбіновані зйомки, монтаж, комп’ютерна графіка, прообраз, дублер, спецефекти, входження в роль, консультант.

При написанні відгуку про скульптуру автор висловлювання пови­нен знати про композицію, конфігурацію, постамент, точки опори, силу­ет, барельєф, горельєф, контраст, гру світлотіні, деталі, матеріали — мар­мур, бетон, бронзу та ін.

Стаття в газету на морально-етичну тему має свої особливості. Пе­редусім необхідно обрати тему, яка має бути сучасною, актуальною і ціка­вою читачам певного кола (за віком, соціальним станом, професією чи упо­добаннями, переконаннями). Необхідно придумати цікавий, яскравий заголовок, який одразу привернув би увагу читачів. Стаття в газету на мо­рально-етичну тему пишеться за зразкам твору-роздуму: висувається теза (тези), яку автор хоче довести чи спростувати, далі йде саме доведення за допомогою вагомих фактів, аргументів, цікавих прикладів із життя,

10–11 КЛАСИ

67

власних спостережень автора. Насамкінець робиться висновок, у якому по­дається ідея статті, те, на що автор скеровує думку читача, які почуття та відповідні дії хоче викликати. У газетній статті не допускається великих за обсягом загальних розмірковувань про все і ні про що конкретно. Факти мають бути достовірними, правдивими, джерела інформації — надійними, бо автор за них відповідає. Якщо в статті називаються конкретні особи, слід бути особливо обережними і тактовними у своїх оцінках, їхньому ви­раженні, щоб не образити людину, не поставити її в незручне становище (має бути дозвіл цієї особи на згадування її імені). Це стосується не лише якихось негативних явищ, фактів, а також і позитивних.

Старшокласники вже мають певні навички написання творів на суспільні та морально-етичні теми. Специфіка їх створення у 10—11 кла­сах полягає у тому, що теми обираються серйозні й цілком «дорослі», судження ґрунтуються не лише на власних враженнях та спостереженнях, а й підтверджуються більш-менш об’єктивними джерелами: результатами соціологічних досліджень, тестами психологів, прикладами з художньої літератури (як узагальненого, типового відображення життя), преси, теле­бачення, цитатами з висловлювань відомих авторитетних людей. Твір та­кого плану вимагає клопіткої праці у підборі відповідного матеріалу, вмінні систематизувати й узагальнювати, робити логічні висновки, вміти знахо­дити асоціативні зв’язки, активізувати творчу уяву та фантазію.

ВІДГУК ПРО ТВІР МИСТЕЦТВА

ПАМ’ЯТНИК Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ В КИЄВІ

План

1. Богдан Хмельницький — видатна постать в історії України.

2. Історія створення пам’ятника, матеріал.

3. Фігура гетьмана на коні.

4. Оригінальний постамент.

5. Розташування пам’ятника, його оточення.

6. Доленосний момент історії, закарбований у бронзі й камені.

ПАМ’ЯТНИК Т. ШЕВЧЕНКОВІ В ХАРКОВІ

План

1. Т. Шевченко — духовний батько нації.

2. Скульптурна композиція.

3. Центральна фігура Кобзаря.

4. Фігури героїв поезій Шевченка.

5. Реалістичність зображення, чіткість ліній, вдала передача харак­теру героя.

6. Постамент.

7. Оточення пам’ятника: клумби, парк, майдан та алеї.

8. Один із кращих пам’ятників Т. Шевченкові у світі.

68

УКРАЇНСЬКА МОВА

ТЕАТРАЛЬНА ВИСТАВА «МИНА МАЗАЙЛО»

План

1. Комедія М. Куліша «Мина Мазайло», на основі якої зіграна вистава.

2. Сцена, декорації.

3. Музичне оформлення.

4. Гра виконавців головних ролей — Мини Мазайла, Мокія, Улі, Рини.

5. Майстерність виконання епізодичних ролей — тьоті Моті, дядь­ка Тараса.

6. Проблеми мови, порушені у виставі.

7. Засоби комічного.

8. Сміх крізь сльози.

ВІДГУК ПРО КІНОФІЛЬМ С. ПАРАДЖАНОВА «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»

План

1. Повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» — основа кіно­стрічки.

2. Розповідь про українських Ромео і Джульєтту.

3. Національний гуцульський колорит.

4. Гра головних персонажів — Івана та Марічки.

5. Роль епізодичних персонажів.

6. Що найбільше вразило і чому?

7. Через заборони та забуття.

ВІДГУК ПРО КАРТИНУ І.РЄПІНА «ЗАПОРОЖЦІ ПИШУТЬ ЛИСТА ТУРЕЦЬКОМУ СУЛТАНОВІ»

План

1. Наш земляк — І.Рєпін.

2. Запорізька Січ — слава і легенда землі української.

3. Центральна постать писаря.

4. Група козаків навколо.

5. Неповторність, індивідуальність кожного обличчя, точне відоб­раження характеру.

6. Прототипи картини, два її варіанти.

7. Волелюбність, дотепність і добре почуття гумору — характерні риси запорізьких козаків.

ВІДГУК ПРО КАРТИНУ Т. ЯБЛОНСЬКОЇ «ХЛІБ»

План

1. Народна художниця України.

2. Хліб — найбільше багатство.

3. Золотисте зерно в центрі картини.

4. Фігури дівчат — працівниць току.

10–11 КЛАСИ

69

5. Теплі тони, радісний, світлий настрій.

6. Уславлення людської праці, гордість за трудівників села.

РЕЦЕНЗІЯ НА КІНОСЕРІАЛ «РОКСОЛАНА»

План

1. Яке місце посідає кінотвір у сучасному мистецтві?

2. Яка тема фільму?

3. В яких суперечностях, зіткненнях розкриваються характери дійо­вих осіб?

4. Яка його головна думка?

5. Як це доводять актори, що виконують ролі?

6. Як ви оцінюєте художнє і музичне оформлення фільму?

7. Що найбільше сподобалося у фільмі, а що викликало заперечення?

8. Які думки і почуття викликав фільм?

Серед численних серіалів, що заполонили останнім часом телеекран, фільм «Роксолана» привертає увагу не тільки тим, що він створений на основі роману нашого сучасника, українського письменника Павла Загребельно-го. Фільм побудовано за законами пригодницького жанру, і тому сюжет сприймається як захопливий. Темою кінотвору є зображення подій XVI століття, пов’язаних із двома країнами — Україною і Туреччиною. Фільм розповідає про дивну долю дівчини з Прикарпаття Насті Лісовської, яка пройшла через невільницьку Кафу, на великому стам­бульському ринку була продана удруге, та не втратила своїх природ­них якостей — сильної волі, живого розуму, людської гідності. Саме завдяки цим якостям вона зуміла не розчинитися серед сотень жінок великого гарему султана Османської імперії, а стати законною дружи­ною Сулеймана Розкішного (Завойовника). Нелегко було звикати Настусі, яку назвали чужим іменем Хурем, до нового життя. Холодом віяло від усього, а найбільше від чужих людей. Розмовляючи з Валіде Хафсою, дівчина побачила перед собою людину, яка не сміється ніколи і не відає ні людяності, ні милосердя. Тут сама мова була ніби не по­трібна — достатньо було мови знаків, мови зневаги і загрози. Та Валіде звеліла їй вивчити турецьку та арабську мови. Це не злякало дівчину. Будучи дочкою священика, знала латину, німецьку; від подруг навчи­лася польської, легко переймала єврейську, вірменську. Потім уже ста­ла Хурем відома усьому світові під іменем Роксолани. Так називали полонянок з України. Для нас, телеглядачів, цей образ завжди асоцію-ватиметься з чарівною українською актрисою Ольгою Сумською, яка талановито зіграла у фільмі роль Роксолани. Здавалося, ніби самі очі ак­триси висловлювали більше, ніж скупі жести. Вона прожила цю роль на екрані, переконливо, з гідністю і гордістю втіливши образ української дівчини, що стала не просто красивою жінкою, а особистістю. На фоні численних красунь султанського гарему вона виділялася розумом, ду­ховною сповненістю, і саме це змусило султана звернути на неї увагу.

70

УКРАЇНСЬКА МОВА

Фільм знято цікаво. Широкі панорами казкової природи Прикарпаття, Туреч­чини, інших місць служать не тільки фоном для дійства, але й якоюсь мірою обумовлюють події та характери дійових осіб. Ось Роксолана дивиться на Гасана — яничара, якого колись в Україні звали Василем. І перед очима її по­ставав Рогатин, і батьківський дім, і шовкові степи, і лагідне сонце України. Автори фільму зуміли зняти не просто кольорові картини світових принад, але й передати тепле почуття патріотизму. У фільмі постійно проводиться думка про невмирущість Батьківщини, про святість почуття до неї. Фільм, сповне­ний пригод і інтригуючих поворотів сюжету, викликає відчуття гордості за нашу людину. Все — музика, гра акторів, операторська робота — покликане передати почуття, заховане десь глибоко у душі кожного. За Роксоланою і її предками — віки славетної історії, в якій була золотоверха Софія і перші кни­ги, кам’яне диво великих міст і вражаюча краса вишиванок і дерев’яного зод­чества. Фільм пробуджує добрі почуття у душі кожного, кому не байдужа доля України, її історії і сьогодення.

ВІДГУК ПРО КАРТИНУ К. О. ТРУТОВСЬКОГО «Т. Г. ШЕВЧЕНКО З КОБЗОЮ НАД ДНІПРОМ»

Творчість Костянтина Олександровича Трутовського завжди була пов’язана з Україною. Більшість його картин написані саме на українські сюжети: «Весільний викуп», «Побачення», «У місячну ніч» та інші. Це й не дивно з огляду на те, що дитинство майбутнього художника минуло на Харківщині. Початкову освіту він здобув в одному з приват­них харківських пансіонів. Навчаючись вільним слухачем у Академії мистецтв, художник познайомився з Д. Григоровичем, Ф. Достоєвським. Незабутнє враження справили на нього твори М. В. Гоголя та Т. Г. Шев­ченка. Може, тому у його картинах так багато гоголівського і шевчен­ківського. У 1850 році художник їде на Україну, і тут з’являються його найбільш відомі картини «Бандурист», «На церкву», «Лірник у селянській хаті». Так поступово розкривається душа України, її наро­ду. Не дивно, що після численних побутових сюжетів із життя українсь­кого селянства художник приходить до думки зобразити Т. Г. Шевчен­ка. Адже в образі великого поета втілена душа багатостраждального великого народу з древньою історією. Саме так сприймаємо ми картину «Т. Г. Шевченко з кобзою над Дніпром», написану у 1875 році.

На першому плані Т. Г. Шевченко, що сидить на старій колоді, задум­ливо похиливши голову на кобзу. Які думки заполонили його, може виз­ріває новий задум поеми чи легкого летючого вірша — картини рідної природи? Сидить він на високій кручі, з якої відкривається широка па­норама Дніпра з його пологими берегами, полів і садів його рідної Ук­раїни. Кожна травинка біля ніг великого поета промовляє до глядача знай­омими пахощами рідної землі. Кольорова гама витримана у спокійних тонах зеленого, жовтого, рудуватого кольорів. Художник зобразив

10–11 КЛАСИ

71

Т. Шевченка у звичайній селянській сорочці і штанях, на голові у поета шапка, яку носили чоловіки на Україні здавна. Він проста людина. Він один із тих простих людей, яких знав і любив, для яких працював і страждав усе життя. І разом із тим це людина могутнього інтелекту, якій доступне розуміння життя. Усе це написано на його обличчі, не стільки засмученому, скільки задумливому. Його постать вражає природністю, ве­личним спокоєм і гідністю. Але вже другий погляд на картину дарує відчут­тя безмежного простору, поданого на другому плані. Там вдалині видні-ється церква, а село, мабуть, потонуло у густих садах, що зеленню вкривають велику частину Дніпрового берега. А там, наче у туманному мареві пастельних тонів ховаються нові безмежні далі. Картина вражає величчю і спокоєм. Вона спонукає зрозуміти, яке багатство дісталося нам — наша велика земля, цей дивний безмежний світ і на ньому наша Україна, її культура та історія, уособленням якої є великий поет і мисли­тель землі нашої — Тарас Григорович Шевченко.

МІЙ УЛЮБЛЕНИЙ ТВІР МИСТЕЦТВА

Мистецтво… Воно зачаровує нас силою краси: краси звуків, краси по­чуттів, краси побаченого. І якщо вже зачарувало людину — то це навіки. Отака вона сила — сила мистецтва. Когось зачарувала таємнича, ніжна, трепетна музика, когось довершена картина, когось прекрасна книга, ко­гось чарівний спів виконавця.

Серед музичних творів мені найбільше подобається «Місячна сона­та» Бетховена. Бетховен був геніальним композитором, тонким ліри­ком, умів майстерно передавати звуками те, що відчувала його перепов­нена образами, зранена переживаннями та нещастями душа.

Глибоким ліризмом сповнена «Місячна соната» Бетховена. Ніжно звучить музика, але де-не-де чуються насторожені звуки. Вони ніби віщу­ють негоду, що наближається. Я відчуваю звуки спочатку тихі, а далі все сильніші, гучніші. І ось вже буря. Уявляю, як над морем потьмари­лося небо, закривши свинцевими хмарами срібний місяць. Як великі лавини злітають вгору, вдаряються об каміння і розлітаються тисячами краплинок. Сила звуків наростає, і перед моєю уявою постає розгніва­не море, справжня буря на морі… Громові розкати чуються в музиці. Вона зривається з клавіш і летить вдалину, наповнюючи мою кімнату стого­ном. Та враз громовиця зникає, і знову звучить мелодія. Знову ллється місячне сяйво в душу і звучать затихаючі тривожні звуки…

У своїй сонаті Бетховен передав боротьбу прекрасних, чистих по­чуттів людини з темними силами людської душі, із сірою буденщиною, міщанством, з темними силами обивательського благополуччя.

Музика… Її звуки чарують нашу уяву, захоплюють, викликають певні почуття. Музика — це дивовижна скарбниця, яка збагачує нас, відкри­ває двері у світ прекрасного.

72

УКРАЇНСЬКА МОВА