Іван карпенко-карий Доповідь про письменника

Іван Карпович Тобілевич (літ. псевдонім — Карпенко-Карий) народив­ся 17 вересня 1845 р. у слободі Арсенівці на Херсонщині в сім’ї управителя поміщицького маєтку. Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, яке закінчив у 1859 р. Відтоді майже двадцять років служив канцеляристом. Із початку 60-х років брав активну участь в українському театральному житті. Протягом тривалого часу входив до різних театральних труп, на основі яких склався так званий театр корифеїв. Виконував переважно комедійні акторські ролі. Помер Карпенко-Карий 2 вересня 1907 року.

Карпенко-Карий — автор багатьох п’єс. Справжню популярність йому принесли комедійні твори «Мартин Боруля» (1886), «Сто тисяч» (1889), «Хазяїн» (1900). У них автор виступив проникливим спостері­гачем життєвих процесів, що зумовлювали суттєві зміни в українсь­кому суспільстві. Драматург звернув увагу на викривлення селянської психології, спричинені маніакальною жагою збагачення. Моральна деградація, руйнування родинних і людських взаємин, самодурство

218

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

й тупе чванство — такі негативні риси побачив Карпенко-Карий в украї­нському селянському середовищі. У комедії «Хазяїн» драматург зобра­зив людину, що перейшла межу, за якою втрачається вагомість моральних стримувань. Для героя — мільйонера в смердючому кожусі — прагнення наживи перетворилося на хворобливу психологічну залежність, що при­зводить до деградації особистості.

Карпенкові-Карому належить кілька п’єс на історичні теми. Серед них певний інтерес становить трагедія «Сава Чалий» — не перша в українсь­кому письменстві драматургічна обробка відомої народної пісні. Версія, що її пропонує Карпенко-Карий, відзначається зорієнтованістю на неви­багливий загалом смак містечкового глядача.

Поза сумнівом, на драматургічній практиці Карпенка-Карого суттє­во позначився його власний театральний, передусім акторський досвід, що диктував пошук тих сценічних засобів, які б сприяли формуванню масового українського глядача.