10 Клас

635

«Я БЛУКАЮ І КЛИЧУ ДУШУ СВОЮ…» (В. ВІТМЕН)

Творчість великого американського поета-новатора В. Вітмена стала своєрідною поетичною Біблією. Вітмен вірив у пророче покликання по­ета, який приходить на землю оновити її, «коли втрачають зміст слова і предмети». Своє нове поетичне світобачення поет утілив у збірці поезій «Листя трави», над якою працював протягом усього життя. Цей твір — свідчення космічності, епічної всеосяжності поетичного світобачення Вітмена. Водночас це виклад програми радикальної перебудови Всесвіту, відкриття і обожнювання Людини і Природи. Все це вимагало якісно нової образності та поетичної мови. Головним героєм є сам Поет, який стає втіленням нового, вільного Людства.

Осторонь метушні стоїть моє Я,

Стоїть раде, привітне, співчутливе, єдине.

Звідки ж береться внутрішня досконалість поета?

Я блукаю і кличу душу свою,

Нахиляюсь, блукаючи навмання, розглядаю літню травинку. Образ «літньої травинки» символізує новий Всесвіт, в основі яко­го не далеке холодне Небо, а теплий, живий рідний зелений світ. «Бру­натні мурахи», «незліченні стебла», «чоловіки та жінки» — все живе у ньому за одним законом («Я бачу в них і в собі один і той самий вічний закон»).

Вітмен використовує художній прийом «каталогу», об’єднуючи чис­ленні образи людей, тварин, комах, й утверджує гармонію всього живого.

І всі вони вливаються в мене, і я вливаюсь в них, І сутність моя десь така, як у всіх них. Із них усіх та з кожного з них я тчу пісню про себе. Поет веде діалог зі своєю душою, і саме вона підказує йому, «що осно­ва творіння — це любов». А джерелом любові поета є Земля:

Тільки торкнуся землі ступнею. Звідти так і зринуть сто любовей… Саме тому і співає поет свій гімн Землі: Усміхнися і ти, млосна із диханням свіжим, о земле. …Усміхнися, бо йде твій коханець. А «небесні закони ще треба доробляти і виправляти» — вважає поет.

Зухвале сонячне світло, Ти освітлюєш тільки поверхні, а я виявляю і поверхні і глибини. Поет пропонує відкинути старих богів («Стільки ж божеського, а мо­же й більше я відкриваю в теслі, що зводить будинок. Я віддаю йому вищу, ніж Богові, шану») і робить висновок:

Надприроднє — то все пусть,

Я сам на свій час чекаю, щоб стати одним з богів.

636

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

Отже, найвища цінність — це Людина. З чого ж складається її «Я»? З дійсності і часу, які приймає поет, із землі і моря («Я частинка твоя не­віддільна, я одна твоя хвиля і всі твої хвилі одразу»), з усіх живих істот, з душ усіх людей («Я всіх вас знаю, я знаю море мук, сумнівів розлуки, безвір’я), з невідомості («це не хаос, не смерть — це форма, єдність, це план… це вічне життя, це Щастя»). Поет вірить у своє Безсмертя, бо він заповідає себе землі, «щоб прорости травою, яку люблю».

Отже, тільки досконале, духовно повне і гармонійне. Я-травинка може бути основою нового Всесвіту, а не далекі небесні закони — вважає Вітмен.

ПОЕТИЧНЕ НОВАТОРСТВО СИМВОЛІСТІВ

Література кінця ХІХ — початку ХХ століття — один з найцікавіших етапів розвитку світової літератури. У свідомості людства ще живуть прекрасні образи класичної літератури ХІХ століття, а вже нове століття диктує свої критерії цінностей. Тому з’являються літературні і мистецькі напрями, течії, стилі, серед яких новий літературний напрям, що одер­жав назву символізм.

Поезія, згідно з теорією символістів, має підходити до дійсності че­рез тонкі намітки і напівкольори. Краса та істина осягаються не свідомі­стю, а інтуїцією.

Символ для символистів — це не загальновизнаний знак. Від реаліс­тичного образу він відрізняється тим, що передає не об’єктивну сутність явища, а власне індивідуальне уявлення поета про світ, найчастіше не-визначене:

Тень несозданных созданий Колыхается во сне, Словно лопасти латаний На эмалевой стене.

(В. Брюсов. «Творчість»)

Хоча символізм був широко визнаний російською поезією, батьків­щиною його вважається Франція. Там він склався як напрям ще у 70—80 роки XIX століття.

Більшість символістів були виразниками ідей декадансу, відбиваючи песимістичні настрої, створюючи символи смерті. Але до символів зверта­лись і поети, які займали прогресивні позиції, наприклад, бельгійський поет Еміль Верхарн, німецький драматург Гауптман, автор драми «Потонулий дзвін», бельгійський драматург Метерлінк, автор драми «Синій птах».

Західноєвропейська поезія мала великий вплив на російську літера­туру. Цей вплив полягав у становленні нової концепції людини. Концеп­цію визначили французькі поети Шарль Бодлер і Поль Верлен.

Шарль Бодлер у найвизначніших збірках своїх творів «Квіти зла» та «Малі поезії в прозі» визнавав несправедливість існуючого буржуазного світу, але симпатію до знедолених виражав песимістично.