Особливості матеріалізації овідієвих метаморфоз у романі к. Рансмайра «останній світ»

Поштовхом для написання роману «Останній світ» стала робота К. Ран-смайра над прозовими перекладами «Метаморфоз» Овідія, які замовило одне поважне німецьке видавництво. На кілька років Овідієві «Метамор­фози» заполонили уяву письменника. У «Задумі до роману» К. Рансамайр подав таку характеристику свого твору: «Тема — зникнення і реконструю-вання літератури, поезії; матеріал — «Метаморфози» Публія Овідія Назо­на». «Останній світ» став яскравою ілюстрацією концепції постмодерніз­му про «світ як текст». Сама реальність сприймається як різновид безмежного тексту, а «чужий» текст стає героєм нового твору.

Сюжетну канву роману становить подорож римського громадянина Котта до чорноморського міста Томи, де перебував в засланні поет Публій Овідій Назон. Спонукали Котта до цієї подорожі непевні чутки про поетову смерть, бажання розшукати або його самого, або його могилу й останній Назонів твір «Метаморфози», який опальний поет спалив, залишаючи Рим.

Котта прагнув розшукати «Метаморфози», а натомість знайшов у То­мах «живих» персонажів, а от тексту не знайшов. «Матеріалізація» пер­сонажів твору, на перший погляд, здається досить парадоксальною: Терй — різник, Кіпарис — карлик-кіномеханік, Ехо — повія і т. д. Але поступо­во усі вони виявляють свій генетичний зв’язок із «Метаморфозами».

Художній світ роману складний і неоднозначний. Його головним за­коном є метаморфози. Перше, на що читач звертає увагу, це дивне по­єднання в одному творі рис різних історичних епох. Події, що відбува­ються в романі, пов’язані з античністю, але визначити історичний час «Останнього світу» дуже складно: міфічні, історичні, вигадані персонажі живуть у якомусь умовному, або «останньому», часі, де наче спресована вся історія людства. Тому Піфагор, давньогрецький математик, філософ і вчений, що народився близько 570 р. до н.е., перетворюється в романі на слугу Публія Овідія Назона, римського поета, який народився 43 р. до н. е. А один із персонажів —Діт — виявляється ветераном і дезертиром Другої світової війни. Із цього сплаву різних історичних епох виникає своєрідний художній «позачасовий» простір твору — «останній світ», в якому втрачаються і реальні просторові поняття. Наприклад, той же Діт під час Другої світової війни бував у Констанці, потім його, тяжко пораненого, привезли у Томи; у Томи з Констанци колись ходив навіть автобус (хоча Констанца — теперішня назва давніх Томів).

Сам поет-митець, який подав у «Метаморфозах» історію людської ци­вілізації, став головним героєм роману К. Рансмайра, хоча жодного разу він не з’являється перед читачем, лише у Коттових спогадах та розповідях про нього інших людей. Метаморфоза, або реконструювання, тобто зміни відпо­відно до певних вимог часу, чи відновлення того, що вже втрачено, стає композиційним принципом будови твору й основним