Учителю присвячується

(За поезією В. Сосюри «Учитель»)

Вчителько моя, зоре світова...

А. Малишко

У кожного з нас є в житті Вчитель у найвищому розумінні цього сло­ва: мудрий порадник, суворий наставник, лагідний помічник. Поетові Володимиру Сосюрі пощастило — в його житті був учитель, що завою­вав повагу і щиру любов своїх учнів. Йому присвятив поет свого вірша через багато років після закінчення школи. Вдячний учень пам’ятає найдрібніші і найпростіші деталі його зовнішності: «тихий карий зір і ка­шель... сухий». І це невипадково: учитель-наставник став рідною, близь­кою людиною. Особливої довірливості, інтимності віршу надає його фор­ма — звертання до вчителя. Це неначе сповідь, звіт дорослої людини. Автор

7 КЛАС

111

стверджує, що праця вчителя не була марною, він залишив глибокий слід у душах своїх вихованців:

Ти вчив любити подвиги людини, Красу труда й безсмертний рідний край.

Учитель допомагав їм дорослішати й пізнавати світ:

З тобою наша молодість розквітла І наших дум пориви огняні.

Нині говорять, що бути вчителем непрестижно, несучасно, але я не згодна з цим. Чи може хтось бути сучаснішим за людей, які виховують майбутнє країни? Я погоджуюсь із Володимиром Сосюрою, що вчительсь­кий «благородний, безкорисливий труд» є «подвигом високим». І дока­зом тому є цей чудовий вірш.