10 Клас

223

прижитися в царстві хижаків, і «дешеві робітники», що врешті-решт про­бують, хоч і марно, боротися з непереможним наступом капіталу.

Автор простежує весь механізм цього «колеса», закони, логіку й філо­софію життя тих, хто його обертає. У цьому світі все продається, навіть інтереси ближнього. Для Пузиря немає «ні сорому, ні честі», він непере­бірливий у засобах досягнення наживи — «аби бариш, то все можна!» Єдине, що може протистояти йому, — то це така ж «дика, страшенна сила».

За такими ж законами і мораллю живуть і підручні Пузиря. «З усього… треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть, тягни!» — такий девіз їхнього існування. У суспільстві експлуатації та на­живи така поведінка не лише виправдовувалася, а й узаконювалася. Та, звісно, лише щодо «хазяїв», господарів життя. Такої оголеної соціальної критики й такого гострого викривального пафосу до Карпенка-Карого українська драматургія не знала.

Новаторськими були і авторські висновки до зображеного в драмі. Вони звучали не прямо, а опосередковано, через систему характеристик та сюжетних ситуацій. Ці висновки прийнятні й для сьогоднішнього дня, настільки повно аналізує автор процеси, зображені в п’єсі.

Новаторство Карпенка–Карого доповнюється і новизною форми. Це «серйозна комедія», яка характеризувалась відсутністю розважальних сце­нічних трюків, клоунади. Комізм образів і ситуацій досягається за допо­могою слова. У центрі уваги — не дія, а думка, передана в діалозі, розмові чи окремій репліці. Для драми попереднього часу це було незвичним.

Новаторство Карпенка-Карого виявилось у тому, що він топтав свою стежку в літературі, першим виступивши за межі усталеного шаблону.

ОБРАЗ ПУЗИРЯ У КОМЕДІЇ І. КАРПЕНКА-КАРОГО «ХАЗЯЇН»

Художня повноцінність літературного твору, як відомо, виявляється в тому, що життєві ситуації й людські типи зображуються в ньому неодно­значно, з різних сторін, бо ж неоднозначним, багатогранним є й саме життя. Саме так і змальовано образ Терентія Гавриловича Пузиря — головного пер­сонажа комедії «Хазяїн».

За задумом і його втіленням «Хазяїн» — це «зла сатира на чоловічу любов до стяжання». Отже, сміх — іронічний, зневажливий, а то й зни­щувальний є основним прийомом характеристики ситуацій та образів, передусім Терентія Пузиря, мільйонера-землевласника. Драматург відтво­рює різні етапи життя, віхи злету цього «природженого хохла», спритно­го і хитрого мужика. Спочатку він був хазяїном «з середнім достатком», а згодом став мільйонером. У Пузиря — «княжество, ціле княжество»: кілька економій, десятки тисяч овець, сотні наймитів.

Щоб нажитися, досягти омріяного багатства, Пузир готовий на все: на нещадну експлуатацію, обман і навіть правовий злочин. Він «рвав, де тільки можна зірвать». Але це пересування по щаблях соціальної

224

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

драбини не було стихійним, необдуманим. Визначивши життєві орієнтири («хазяйство або смерть» — такий девіз), Пузир став стратегом і тактиком політики збагачування. Для нього будь-що має значення тільки тоді, коли воно дає прибуток. Навіть майбутній чоловік єдиної дочки для Пузиря не шанований зять, а живі гроші, тому й хоче Пузир віддати Соню не за «учи-телишку» Калиновича, а хоч і за неписьменного, проте багатого поміщиць­кого сина.

Він заражений ідеєю збагачення, як бацилою, що врешті-решт підто­чує його життєві сили. Терентій Гаврилович надзвичайно скупий не лише для своїх наймитів, а й для себе самого. Тож комічний фінал жалюгідно­го існування Пузиря є логічним завершенням його життєвого кредо — «хазяйство або смерть». Скаліченого хазяїна, що погнався за гусьми і відбив нирки, Феноген наказує слугам перенести з поля додому у такий спосіб: «Беріть ті носилки, що гній виносять з конюшні, і бігом туди…»

Проте є в поведінці, характері Пузиря й те, що приваблює, чому не можна не симпатизувати. Це, перш за все, працьовитість, що й допомог­ла Пузиреві: «Я сорок літ недоїдав, недопивав, недосипав, кровію моєю окипіла кожна копійка…»; «я всю молодість провів у степу», «із степу не вилазив». Це виступає вперед селянська вдача Пузиря, його неймовірна працездатність.

Зауваживши, що «одна овечка, з послідніх, біленька з курдючком, має поранений хвостик; друга, гарненький лоб, шкандибає на праву задню ножку», хворий Пузир турбується не про себе, а про покалічених істот, бо йому «шкода худоби і потеря». Саме так, найперше шкода худоби, а вже потім втрати грошей. Отже, ще не все, що перейняв Пузир від селян­ського роду, він розгубив і втратив у погоні за наживою.

Через свій деструктивний бізнесменський азарт Пузир безглуздо за­губив своє життя. Але той із пузирів і калиток, хто спланує своє життя по-іншому, і дітей у гімназіях вивчить, і сам цивілізується, облагородить свою грубу і хижу натуру і поставить собі на службу усіх і вся. У пер­спективі це одна з крупних фігур капіталізму… Саме до таких роздумів і повертає нас І. Карпенко-Карий.