Василь стус Доповідь про поета

Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінничині в селянській родині. Навчався спо­чатку в місцевій школі, потім — у Донбасі, куди переїхала його сім’я. Після закінчення історико-філологічного факультету Донецького (тоді ще — Сталінського) педагогічного інституту 1959 року В. Стус два місяці відпрацював учителем на Кіровоградщині, звідки був призваний до армії. Першою публікацією в центральній пресі стала добірка віршів у «Лі­тературній газеті» (тепер — «Літературна Україна») 22 грудня 1959 року.

Повернувшись з армії, поет у 1961–1963 роках учителював у Горлівці на Донбасі, працював літературним редактором газети «Соціалістичний Донбас». 1963 року В. Стус вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шев­ченка, полинувши у вир літературного життя Києва. Його поезії з’являються в журналах «Вітчизна» і «Дніпро». Але 1965 року В. Стуса виключають з аспірантури Інституту літератури, коли він після прем’єри фільму С. Пара­джанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» звернувся до глядачів і запропонував висловити протест проти арештів української інте­лігенції. У наказі значилося, що поет звільнений «за систематичне порушення норм поведінки аспірантів і працівників наукового закладу».

З того часу В. Стусові довелося працювати на тимчасових роботах, бо на постійну його не брали. Припинили друкувати і його твори. Руко­пис першої збірки «Круговерть» дістав 1968 року негативну рецензію у видавництві «Молодь». Йому вдалося надрукувати під псевдонімом Василь Петрик лише кілька перекладів з Ґете й Ґарсіа Лорки. Попри все В. Стус продовжував вести активну правозахисну діяльність, виступаю­чи з протестами проти свавілля влади та репресій КДБ.

У ніч з 12 на 13 січня 1972 року В. Стуса разом з іншими представни­ками української інтелігенції було заарештовано і засуджено на 5 років та­борів (Мордовія) та 3 роки поселення (Колима, рудник ім. Матросова). Ім’я В. Стуса та його творчість стали в цей час широко відомими за кордо­ном, де вийшли збірки його поезій: «Зимові дерева» (1970) та «Свіча в свічаді» (1977). Звільнили поета 1979 року. Повернувшись до Києва, він продовжив боротьбу, вступивши до складу Української Гельсінської спілки. У жовтні 1980 року на нього чекав новий арешт та вирок: 10 років таборів і 5 — поселення. З листом на захист поета до учасників Мадридсь­кої наради для перевірки виконання Гельсінських угод звернувся відо­мий правозахисник академік А. Сахаров. Строк В. Стус відбував у спец-таборі в Пермській області. Жахливі умови, створені табірною адміністрацією (поет не зміг передати на волю жодного віршованого ряд­ка), викликали протести в’язнів. Після однієї з таких акцій поета кинули в карцер. В. Стус оголосив сухе голодування, і в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в нього зупинилось серце. Поета поховали в безіменній могилі на табірному кладовищі. Пізніше тіло В. Стуса, разом із тілами