logo
12__2009

Засудження людських вад у байках і. Крилова

Байки І. А. Крилова — прекрасна школа спостережень життя, явищ, характерів. Байки зацікавлюють і динамічними сюжетами, і зображен­ням характерів дійових осіб, зокрема тварин, комах, птахів. Однак тва­рини, комахи і риби у байках, за влучним висловом І. Франка, «одною бровою підморгують на людей». Тож кожна прочитана байка викли­кає у людини роздуми.

Читаючи байку «Дем’янова юшка», розумієш: історія, яку розпо­відає автор, зовсім не про конкретних Дем’яна та Фоку й не про юшку та надмірну гостинність. Дем’ян уособлює такі риси, як нав’язливість, причепливість, настирливість, невміння з повагою ставитися до бажань іншої людини. І ще байка вчить: гарні наміри не завжди мають добрі наслідки.

Невміння працювати спільно, дбаючи про загальну справу, а не про власні уподобання, уособлюють персонажі байки «Лебідь, Щука й Рак». Останній рядок цієї байки — «Та тільки віз і нині там» — став крилатим висловом. Іноді за допомогою цих слів характеризують стан справ людини, яка не здатна завершити розпочате. Байка допомагає зрозуміти: перш ніж узятися за якусь справу, треба добре зважити і свої можливості, і можливості своїх спільників. Інакше вийде з тієї справи «тільки мука».

Невігласів і неуків викриває І. А. Крилов у байці «Мавпа й окуля­ри». Деякі люди дуже схожі на персонажа байки: не здатні зрозуміти якесь явище, вони заперечують або забороняють його.

Чимало дійових осіб байок І. А. Крилова ніби прийшли з народ­них казок. Їхні «характери» добре відомі, але автор створює такі ситу­ації, в яких розкривається їхня сутність.

498

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

Лисиця — персонаж багатьох казок. Цей образ використовують, коли треба зобразити хитрість, лукавість. У байці «Ворона і Лисиця» саме хит­рощі допомагають Лисиці заволодіти шматком сиру. Але байка засуджує не лукавість і хитрощі, а підлабузництво і тих, хто вірить будь-яким сло­вам, аби тільки вони були приємними.

Отже, байки І. А. Крилова викривають різні вади людських харак­терів і навчають мистецтву жити гідно.

СПІЛЬНЕ ТА ВІДМІННЕ БАЙКИ І. КРИЛОВА «ВОВК ТА ЯГНЯ» ТА ОДНОЙМЕННОЇ БАЙКИ ЕЗОПА

Відомо, що сюжети багатьох байок виникли ще в давнину, але бай­карі різних країн використовують їх для написання нових творів. Як ви­никає новий твір на основі відомого сюжету, спробуємо дослідити це на прикладі байок Езопа і Крилова.

Езоп — легендарний поет, якого вважають засновником жанру бай­ки. Байки Езопа прозові, оповідні, лаконічні. Головна увага приділяється сутичці між носіями певних рис або різних життєвих позицій. У байці «Вовк та ягня» характери персонажів чітко визначені: Ягня уособлює беззахисність, Вовк — силу. Мораль випливає з самої оповіді: справедли­вий захист не має сили для тих, хто заповзявся чинити кривду.

На відміну від Езопа, Крилов помістив мораль своєї байки на почат­ку, але розвиток подій у байці не сприймається як проста ілюстрація мо­ралі «У сильного безсилий винен завсігди...».

У Крилова вовк стає втіленням невблаганної злої сили, жорстокості і свавілля, а розвиток сюжету на наших очах розкриває механізм дії цієї жор­стокої сили. Читачі стають ніби свідками усього, що відбувається з героями.

На початку байки Ягня не лякається Вовка, адже воно нікому нічим не шкодить і не порушує встановлених правил. Безглузді звинувачення, які висуває Вовк, Ягня з легкістю спростовує. У відповідях Ягняти відчу­вається почуття власної гідності. На якусь мить читачам навіть здається, що то Ягня загнало Вовка у глухий кут, бо хижак не має більше аргу­ментів для звинувачення. Але з цього зовсім не випливає, що після зустрічі з Вовком Ягня залишиться неушкодженим. Якраз навпаки. Кожна гідна відповідь Ягняти ще більше дратує Вовка. Нарешті свавільному хижа­кові набридає вишукувати уявні провини своєї жертви і він показує свою сутність. Останні слова байки: «Сказав — і в темний ліс Вовк поволік Ягня» — водночас очікувані і несподівані. Читач від самого початку знав, що так мало статися, але, спостерігаючи за розвитком подій, сподівався, що Ягня таки доведе свою невинність.

Отже, у байках Езопа і Крилова спільним є сюжет, персонажі і навіть мораль. Байка Єзопа написана прозою, а Крилова віршами. Але, на мою думку, найголовніше, що відрізняє ці дві байки — це саме читацьке сприй­няття творів. Байка Єзопа звернена, так би мовити, до розуму читача. А байка Крилова — до його серця.

6 КЛАС

499

У ЧОМУ СЕКРЕТ ДОВГОЛІТТЯ БАЙКИ?

Байка — це невеликий прозовий або віршований твір алегоричного змісту і повчального характеру, один із найдавніших жанрів літератури. Ще у V ст. до нашої ери були популярні байки, автором яких вважався давньогрецький раб-горбань Езоп. Вони так сподобалися людям, що ро­зійшлися по всіх країнах і пережили не лише століття, а цілі тисячоліття.

Сюжети Езопових байок запозичувалися й розвивалися у різні істо­ричні епохи і різними народами.

Наприклад, римський поет Федр, що жив у I ст. н. е., надав байкам віршованої форми, посилив їх повчальний зміст. Усвоїх творах «Вовк та ягня», «Вівця, пес та вовк», «Кібець та голуби» й багатьох інших він вис­тупав проти зажерливості, брехні, висміював дурість та інші людські вади.

Італієць Леонардо да Вінчі, видатний діяч епохи Відродження, вкла­дав у байки своє оптимістичне життєрадісне ставлення до оточуючого світу, свою віру в добро. Це дуже помітно, коли читаєш його байку «Лев і Ягнятко».

Відомий французький байкар Жан де Лафонтен теж запозичував ан­тичні сюжети, але не наголошував на повчальних висновках, для нього головною була розповідь про смішний або безглуздий випадок, проте не позбавлена народної мудрості.

Для байок польського літературного діяча Ігнатія Красицького ха­рактерні яскравий гумор і дотепність, виразні художні образи.

Традиції байкарства продовжив талановитий російський письменник І. Крилов. Його байки — цілі «повісті, комедії» — за влучним висловом В. Бєлінського. І висміює, критикує він не лише окремі вади людей, а й певні історичні події та суспільні явища в тогочасній кріпосницькій Росії.

Є такий відомий вислів: «Здається, байка просто бреше, А справді правду ясну чеше...». І це дійсно так. Ми читаємо про смішних і незграб­них, лінькуватих, брехливих чи жорстоких звірів, але добре розуміємо, що йдеться про нас, людей, про наші вади, яких необхідно позбуватися.

СМИСЛ НАЗВИ ПОВІСТІ Ч. ДІККЕНСА «РІЗДВЯНА ПІСНЯ У ПРОЗІ»

План

  1. Різдво як свято надії.

  2. Утвердження у творі високих ідеалів любові і співчуття до всіх людей.

  3. Можливість духовного переродження головного героя повісті.

ПОДОРОЖ СКРУДЖА У ЧАСІ ТА ПРОСТОРІ

Напевне, в житті кожної людини настає час, коли вона змушена озир­нутися на свій життєвий шлях і замислитися над власною долею.

Здавалося, в житті Скруджа такий момент не настане ніколи. «Це був старий грішник — заздрісний, жадібний, твердий, як кремінь, але ніяке

500

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

кресало не могло викресати з нього благородної іскри». І торував він дороги життя, «нехтуючи людським співчуттям». Щоб розбудити душу такої люди­ни, потрібне диво. І Діккенс творить таке диво. У Різдвяну ніч Скрудж виру­шає в подорож у часі та просторі, щоб віднайти своє людське серце.

До Скруджа приходить дух минулого Різдва, й одна по одній зміню­ються картини життя Скруджа. Ось він бачить рідне село і себе малень­ким самотнім хлопчиком, покинутим близькими. Найулюбленішим за­няттям цього хлоп’яти було читання. Він тоді уявляв себе Робінзоном, мріяв про великий світ і пригоди. Пригадавши все це, Скрудж заплакав, шкода йому стало і себе малого, і своїх дитячих мрій. Потім побачив він свою маленьку сестру, яка щирим серцем любила його, жаліла й умовила батька забрати хлопця з пансіону додому. І соромно стало Скруджеві, що він відмовився прийти на Різдво до племінника, бо тепер вважав родинні почуття дурницею. Дух Минулого Різдва нагадав Скруджеві, що він був колись веселим і щасливим, радів людям і життю, але гроші поступово заступили в його серці всі почуття.

Потім прийшов Дух теперішнього Різдва. Разом із ним перенісся Скрудж в домівки свого бідного писаря, племінника. Скрізь раділи, свят­кували Різдво, сподівалися на краще. Чув Скрудж, як в обох родинах зга­дали його, пожаліли і побажали щастя.

Останній дух показав Скруджу те, що станеться після його смерті. «Ділових людей», яких так поважав Скрудж, цікавило тільки те, кому старий скнара залишив гроші. Чужі люди були біля його мертвого тіла і розкрадали все, що можна було вкрасти. Жахнувся Скрудж і захотів змінити своє життя.

Подорож у часі та просторі дала можливість Скруджеві осягнути своє життя і сприяла його переродженню.

ЕБІНІЗЕР СКРУДЖ — ГОЛОВНИЙ ГЕРОЙ «РІЗДВЯНОЇ ПІСНІ У ПРОЗІ» Ч. ДІККЕНСА

Один із найвідоміших англійських письменників XIX ст. Ч. Діккенс із співчуттям ставився до бідних людей. Своїми творами він сподівався звернути увагу багатих на несправедливість, яка існує в суспільстві, та перевиховати їх. Цій темі присвячена його повість «Різдвяна пісня у прозі».

Головний герой твору — власник торгової спілки «Скрудж і Марлей» Скрудж. Це була дуже скупа і жорстока людина. «Через холод у душі і вся постать його немов заморозилась: ніс загострився, щоки зморщилися, хода стала скутою, очі почервоніли, тонкі губи посиніли, а голос хитрий та при­крий скрипів». Люди боялися і не любили його. Скрудж не поважав свя­та, вважав це нісенітницею, не вмів радіти.

Увечері перед Різдвом він образив племінника, вилаяв свого праців­ника. А вночі до нього з’явився привид товариша і компаньйона Марлея, про якого він давно забув. Привид Марлея розповів, як він тепер кається

6 КЛАС

501

і страждає через те, що не робив добрих справ за життя. І пообіцяв, що Скрудж вночі зустрінеться з Духом Минулого, Духом Теперішнього та Духом Майбутнього Різдва.

Подорож Скруджа у своє дитинство, в теперішнє та майбутнє допомог­ли йому багато дечого зрозуміти. Це так вплинуло на нього, що він зробився зовсім іншою людиною — давав щедрі пожертви бідним, допоміг сім’ї клер­ка Боба, привітно ставився до племінника — сина улюбленої сестри Фен.

Ця історія, як і повинно бути в різдвяному оповіданні, закінчується щасливо. І нагадує людям, що вони повинні не марнувати часу, поспіша­ти робити добро ближнім своїм.