logo
12__2009

Василь симоненко Доповідь про поета

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в селянській сім’ї в селі Біївцях Лубенського району на Полтавщині. Дитинство, що припало на роки війни, було трудним і голодним. Батько кинув сім’ю, і Василя виростила мати Ганна Федорівна. Писати вірші він почав ще у шкільні роки, вміщуючи їх у шкільній стіннівці. 1952 року В. Симоненко вступив на факультет журналістики Київського університету. Під час на­вчання майбутній поет активно працював у вузівській літературній студії. Після закінчення університету В. Симоненко працював у газеті «Черкаська

422

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

правда», потім — у газеті «Молодь Черкащини», власним кореспондентом «Робітничої газети». У цей час він і починає друкувати свої твори.

Перша збірка «Тиша і грім» побачила світ 1962 року. Подією в житті В. Симоненка стало обговорення його поезій на творчому вечорі в рес­публіканському будинку літераторів, де прозвучали зокрема ті твори поета, які не могли на той час бути надрукованими. Друга збірка поезій В. Симоненка «Земне тяжіння» вийшла 1964 року, але поетові, на жаль, вже не судилося її побачити. 14 грудня 1963 року, на 29-му році життя, В. Симоненко помер після звірячого та безкарного побиття його міліцією.

Не всі твори поета могли бути надрукованими за тодішніх умов, тому частина з них довгий час лишалася невідомою широкому загалові. Після смерті В. Симоненка його твори кілька разів перевидавалися: «Поезії» (1966), «Лебеді материнства» (1981), «Поезії» (1985), «Народ мій завж­ди буде» (1990). Варто згадати також збірку новел «Вино з троянд» (1965) та поеми і казки для дітей («Подорож у країну Навпаки», «Цар Плаксій та Лоскотон» тощо).

Я ХОЧУ ПРАВДІ БУТИ ВІЧНИМ ДРУГОМ І ВОРОГОМ ОДВІЧНИМ ЗЛУ

(За творчістю В. Симоненка) План

  1. Боротьба добра зі злом — одвічна проблема української худож­ньої літератури.

  2. Утвердження самоцінності людини, перемоги правди та справед­ливості в житті — поетичне кредо В. Симоненка.

  1. Безсмертя людини й народу, творця всіх духовних та матері­альних цінностей («Дід умер», «Жорна», «Перший», «Де за­раз ви, кати мого народу?», «Ти знаєш, що ти — людина?»).

  2. Жити надіями, болями і сподіваннями свого народу — найви­ще щастя для поета («Україні», «Земле рідна! Мозок мій світліє...»).

  3. Возвеличення щоденного подвигу жінки-матері («Баба Они-ся», «Піч»).

  4. Правдива душа — найбільший скарб людини, то ж ні словом, ні вчинком не образь її («Кривда», «Злодій»).

III. Естетичний ідеал В. Симоненка і його ліричного героя — патрі­ от своєї землі, правдолюбець і борець зі злом вселюдським.