10 Клас

229

Ні, хто не любить всіх братів, Як сонце боже, всіх зарівно, Той щиро полюбить не вмів Тебе, коханая Вкраїно!

Хіба не співзвучні рядки Володимира Сосюри з вірша «Любіть Ук­раїну»?

Збірка «Мій Ізмарагд» створена на переспівах із біблійних легенд, але автор подає нам свою мораль, мораль народу, тому й додає займенник «мій». Провідні мотиви обох збірок — громадянські.

Узяти хоча б вірш «Наймит», де показано тяжке, безпросвітне життя наймита — народу. Але не вічно народові так жити. Його свідомість уже про­кидається. А завершує вірш палкий заклик до боротьби і віра в перемогу.

Чудовим віршем цієї збірки є «Сідоглавому». У ньому показано різко протилежні погляди лжепатріотів і справжнього сина свого народу на слу­жіння батьківщині:

Ти, брате, любиш Русь,

Як дім, воли, корови,—

Я ж не люблю її

З надмірної любови. І ніби продовжує цю тему вірш «Декадент». У ньому автор розкри­ває свою позицію народного борця. Кожна строфа є запереченням до зви­нувачення Франка в декадентсві:

Що в моїй пісні біль, і жаль, і туга — Се лиш тому, що склалось так життя. Та є в ній, брате мій, ще нута друга: Надія, воля, радісне чуття. Головною думкою вірша є слова:

Який я декадент? Я син народа.

Дійсно, Франко був прологом, провідником передових ідей, а епілог — це кінець існуючому експлуататорському ладу.

Якою теплотою, щирістю віє від інтимної лірики Франка, яка пред­ставлена збіркою «Зів’яле листя»! Сам поет назвав її ліричною драмою. М. М. Коцюбинський так оцінив цю збірку: «Се такі легкі, ніжні вірші, з та­кою широкою гамою чувства і розумінням душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв». Ця збірка ще раз доводить, що людині ніщо не чуже. Франко — титан революційної думки і в той же час тонкий лірик, тому й близький він нам як звичайна людина, яка вміє так вірно, красиво кохати, і як борець за нову батьківщину. До глибини душі проймають ряд­ки, де автор оспівує свою кохану, з якою не судилося поєднати свою долю:

Твої очі, мов криниця Чиста на перловім дні,

230

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

А надія, мов зірниця, З них проблискує мені. Ліричний герой наділений лицарськими рисами, як годиться справжньому чоловікові, він готовий взяти на себе всі удари долі, при­значені коханій:

Як в дорозі здиблю горе, Що тобі несе удар, Сам його на себе справлю І прийму його тягар.

Франко відмінно знає українські пісні, тому багато його віршів із збірки перегукуються з народною піснею.

Дівчину він порівнює з червоною калиною, горіховим зерням. Фігу­рують часто і образи-символи: зелений явір, червона рожа, дубочок ку­черявий. Вірші часто починається з вигука «ой»:

Ой, жалю, мій жалю, Гіркий непомалу! Упустив я голубочку Та вже не спіймаю.

Ліричний герой — мужня людина, він не дорікає коханій за нерозді-лене кохання, а шукає забуття. Тамує свій сердечний біль у зустрічі з природою:

Неси ж мене, коню, по чистому полю, Як вихор, що тутка гуляє, А чень утечу я від лютого болю, Що серце моє розриває.

Вірші збірки «Зів’яле листя» настільки мелодійні, що хочеться на­звати їх піснями. Та й багато віршів покладено на музику: «Безмежнеє поле», «Ой ти дівчино, з горіха зерня», «Розвійтеся з вітром…», «Черво­на калино…» і багато інших.

І. Я. Франка по праву можна поставити в один ряд із такими славет­ними іменами як Данте, Петрарка, Пушкін, Єсенін, які так ніжно оспіва­ли своїх коханих Лауру, Беатріче, Анну Керн. Звичайно, у збірці дуже багато присвячено віршів Ользі Рошкевич — першому, але нещасливому коханню.

Власне, за цю відвертість, з якою автор показав драму в особистому житті (хоч вважається, що не можна ототожнювати дівчину у поезії Фран­ка з Ольгою), його і охрестили декадентом його недруги, щоб ще більше додати душевного болю. Але недарма Франко має ім’я Каменяра. Пере­важна більшість його поезій — це громадянська, політична лірика, і деві­зом його завжди було:

Лиш боротись значить жить… Vivare memento!