10 Клас

289

Сміються, плачуть солов’ї І б’ють піснями в груди: «Цілуй, цілуй, цілуй її,— Знов молодість не буде!»

Наскрізь ліризована й громадянська поезія Олександра Олеся. Прий­шовши в літературу у час революційного передгроззя, поет не міг не реагу­вати на бурхливі події нового дня. Духовно єднаючись із загальнонарод­ним піднесенням в країні, поет роздумує над участю свого слова, з пафосом заявляючи: «О слово! будь мечем моїм!» Але відгукнувшись на конкретні події, поет не стільки зображує їх реалії, політичний зміст епохи, скільки свої особисті переживання, співчуття до учасників тих подій, про що яск­раво свідчать суб’єктивно забарвлені вислови: «червоні прапори, …як ма­кові квітки», «свято землі», «серце, як арфа».

Романтик за світовідчуттям, Олександр Олесь сприймав світ у конт­растній кольоровій гамі і так само його відображав. Радісні, світлі моти­ви перемежовувались у його ліриці з мотивами суму і розчарування. Але не сумні настрої визначають особливість творчого «я» Олеся. Поет усе життя залишався співцем життєстверджувальних настроїв і переконань. Хотілося б, щоб тим оптимізмом пройнялися і ми, його сучасні читачі.