Марко вовчок Доповідь про письменницю

Марія Олександрівна Вілінська (у першому шлюбі — Маркович, у дру­гому — Лобач-Жученко; літературний псевдонім — Марко Вовчок) народилася 10 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської гу­бернії у дворянській сім’ї. Навчалась у приватному пансіоні в Харкові, жила в Орлі у своєї тітки як вихователька її дітей. Узявши шлюб з українським фольклористом та етнографом О. Марковичем, жила в Чер­нігові, Києві, Немирові. Незабаром виїхала до Франції, оселилась у Па­рижі. Повернувшись до Росії, жила в Петербурзі, співробітничала в жур­налі «Отечественные записки». Пізніше разом з другим чоловіком М. Лобачем-Жученком мешкала в різних регіонах Російської імперії. По­мерла письменниця 28 липня 1907 р. в Нальчику.

Творчість Марка Вовчка розпочалась у другій половині 50-х рр. Свої най­кращі оповідання з українського народного життя письменниця створила під час перебування в Немирові. Написані тоді твори побачили світ як окрема збірка під назвою «Народні оповідання» (1857). У них авторка звернулася до теми жіночої недолі, зумовленої соціальним безправ’ям. Вона рішуче виступила про­ти соціальної дискримінації народних мас. У повісті «Інститутка» Марко Вов­чок гостро критикує кріпосну систему, що згубно позначається не лише на житті пригноблених, але й на моральному обличчі самих кріпосників.

Перу письменниці належить також чимало творів, написаних російсь­кою і французькою мовами.

192

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ПРАГНЕННЯ НАРОДУ ДО ВОЛІ У ПОВІСТІ МАРКА ВОВЧКА «IНСТИТУТКА»

Провідна тема творів Марка Вовчка — змалювання життя за-кріпаченого селянства і його прагнення до волі. Оповідання й повісті письменниці є чудовим продовженням антикріпосницьких мотивів по­езії Тараса Шевченка.

Авторка показала поступове наростання гніву поневоленого народу по відношенню до своїх визискувачів. Від зітхання, стогону й сліз — до непокори, до відкритого виступу проти поміщицької сваволі — такий шлях проходять герої повісті «Інститутка» та «Народних оповідань». Вони починають розуміти необхідність саме активної боротьби як єди­ного засобу позбутися важкого ярма.

Особливо яскраво зображено це у повісті «Інститутка». Стара по­міщиця та її кріпаки чекають приїзду молодої пані, яка закінчила в місті інститут і має повернутися у свій маєток повновладною господинею. Ніхто з невільників не гадає, яке горе на них чекає з приїздом молодої поміщиці. Люди не можуть допустити й думки, що панночка буде гірше лютої змії, що від неї нікому не буде життя. Навпаки, селяни сподіва­ються на покращення свого становища. Та марними були ці рожеві спо­дівання.

Пані «інститутка» відразу показала гострі зуби. Вона вередлива, сва­вільна, брутальна й жорстока особа. Велику насолоду їй приносять людські муки. Якби могла, вона б і уві сні знущалася з кріпаків, бо вони, вважає поміщиця, її власність, мовчазні виконавці її примх.

Найбільше дістається від «інститутки» її покоївці — лагідній, добрій, спокійній Устині. Кріпачка мовчки зносить побої, знущання і лише ди­вується: «Таке молоде, а таке немилосердне, господи!» Але згодом і в Устини вибухає гнів проти поміщицького свавілля. Вона не змогла залишатися німим свідком панського знущання над старою бабусею-кріпачкою. Ступивши на її захист, дівчина тим самим боронила і свою людську гідність.

Устину рішуче підтримав її чоловік Прокіп. Коли поміщиця хотіла вдарити її, він схопив пані за обидві руки, гримнувши: «Годі, пані, годі! Цього вже не буде! Годі!» А панові, який прибіг на крик, мовив: «Не підходьте, пане, не підходьте!»

Дорого обійшовся Прокопові цей виступ. Поміщик, який вважав себе паном-лібералом, віддає його в солдати. Та цим Прокіп здобув волю Устині. «Воля!— покрикне він,— воля! Та на волі і лихо і напасть — ніщо не страшне. На волі я гори потоплю! А кріпаку хоч як щаститься, усе добро на лихо стане». Ставши «солдаткою», Устина переїздить у місто. Вона ніби на світ народилася. Навіть важка праця на чужих не затьма­рює найдорожчого, що в неї тепер є,— волі. Та воля ця відносна й не­повноцінна. Адже Устина залишилася самотньою, бо чоловік із солда­тами пішов у похід і невідомо, коли він повернеться.

9 КЛАС

193

Прагнення кріпаків до волі показала Марко Вовчок також і в образах Катрі та Назара — молодого подружжя кріпаків.

Працьовита, щира Катря сподівається вмилосердити поміщицю своїм старанням. Вона хоче, щоб пані зглянулась над її горем. Важко захворіла дитина... Та де там! Катря мусить панам обід зварити і вечерю приготувати, і город скопати. А пані лає її та виказує, що й ледача вона, і хліб її дурно їсть...

Терпець кріпачки уривається. Коли дитина померла, а Катрю хвору гонять на роботу, вона кидає гнівно панам: «Тепер я вже не боюсь вас! Хоч мене живцем із’їжте тепер!». Катря знає ціну панському співчуттю. Коли пан пожалівши, поклав їй на плече карбованця, вона наче гидку жабу, скидає в траву ті гроші.

Молода жінка божеволіє й гине, а її чоловік Назар втікає. Прощаю­чись з Прокопом і Устиною, він говорить, що буде вільним хоч півроку... В уста Назара письменниця вкладає прислів’я — мрію народу про волю: «Мандрівочка — рідна тіточка».

Глибоко реалістичні образи Устини, Прокопа, Катрі, Назара відобра­жають характерні риси життя, думок і прагнень кріпаків. У першу чер­гу — це жадання волі.

У творах Марка Вовчка лунає прокляття кріпосництву.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УСТИНИ І ПАННОЧКИ

(За повістю Марка Вовчка «Інститутка») «Інститутка» — це перша в українській літературі соціальна повість, глибоко реалістичний твір про відносини між панами та кріпаками. Письменниця з великою правдивістю змалювала тяжке становище кріпаків і викрила та засудила паразитичний спосіб життя тогочасного панства. Найкраще це показано на образах Устини і панночки.

Селянська дівчина Устина, від особи якої ведеться розповідь, не лише свідок подій, але й їх учасниця, головна героїня повісті. Ще з дитинства вона залишилася сиротою і виховувалась у чужих людей, які байдуже ставились до неї. Коли Устина підросла, її забрали до панського двору. Там Устина відчула весь тягар кріпацької неволі. А тому заповітною мрією була воля. «Коли б воля, заспівав би так, щоб і на селі лунало...» — говорила вона. Вона така ж чиста, ніжна і чутлива душею, як і інші молоді героїні Марка Вовчка, але значно життєрадісніша, здатна до муж­ньої боротьби. Бадьорістю і силою дихає розповідь Усті. Жива спосте­режливість і гаряче співчуття до чужого горя поєднуються у ній з ак­тивним відгуком на події, з надією на краще майбутнє. Усе життя Устина поривалась до волі, хоча ще не знала, як її здобути.

Панночка також сирота, але життя в неї склалось зовсім інакше. Жила вона в розкошах, на утриманні своєї бабусі, багатої поміщиці, виховувалась в інституті. Лінива і тупа від природи, в інституті для «благородных девиц» вона лінувалась учитися. Вона тільки трохи бра­лась до французької мови, більше до музики і танців, щоб було чим

194

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

«себе між людьми показати». Це, миле з лиця, а насправді дегенератив­не, себелюбне створіння, прибувши з інституту в маєток, за короткий час стало прокляттям не тільки для покоївки Устини, а й для всіх кріпаків. Стара поміщиця задовольняла найменші примхи панночки і мріяла віддати її, свою онучку, за князя. Та інститутка покохала не­багатого полкового лікаря. Це кохання не робить її щасливою, бо вона вважає, що щастя людини — в багатстві. З великою радістю дізнаєть­ся вона про те, що в її судженого є невеликий хутір і що стара поміщи­ця обіцяє віддати їй свій маєток Дубці. Після одруження панночка одразу ж взялася за здійснення своїх планів: збільшити багатство в кілька разів, стати заможною і незалежною ні від кого поміщицею. З метою збільшення свого багатства вона посилює експлуатацію кріпаків.

Соціальне походження Устини і панночки зумовило їх ставлення до простих людей. Устина щира і привітна зі своїми подругами. Вона з ве­ликою повагою ставиться до бабусі-кріпачки, заступається за неї, коли панночка починає її бити. У місті Устина співчутливо ставиться до ста­ренької хазяйки, допомагає їй чим може. Інститутка ж із презирством і зневагою ставиться до селян-кріпаків і бідніших від себе, знущається з них. «Люди прокидались і лягали плачучи, проклинаючи,— каже пись­менниця.— Усе пригнула по-своєму молода пані».

Устина неписьменна, але в неї багатий життєвий досвід, вона спо­стережлива, може робити правильні висновки з побаченого і пережи­того, добре розбирається в людях. Панночка ж, навпаки, закінчила інсти­тут, але ніяких знань не придбала.

Устина приваблює не лише життєвою мудрістю, але й глибиною та щирістю почуттів. Одружившись із Прокопом, вона стає ніжною і чуй­ною дружиною, залишається на все життя вірною своєму коханому, яко­го за непокірність віддали в солдати.

Зовсім інші поведінка і почуття інститутки. Випещена і розніжена, вона не здатна на глибокі і щирі почуття. Навіть свого чоловіка панноч­ка «якось чудно, не по-людському любила», крутила ним, як хотіла, на­сміхалася над його «добрістю», аж доки не зробила його «квачем», як влучно висловився про пана Назар.

Мова Устини проста, лагідна; панночка ж говорить грубо і лайливо. У звертанні до кріпаків у неї переважають грубі слова (гадина, дурна, ледащо), лайка («Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гадино!»). У цьому образі втілені типові риси поміщиків-кріпосників середини XIX століття. В образі ж Устини втілено найкращі риси трудового на­роду: доброта, чесність, працьовитість, волелюбність. Устина схвалює вчинок Назара і свого чоловіка, разом з яким залишає панський двір.

У повісті «Інститутка» Марко Вовчок дає зрозуміти, що такі деспо­тичні панночки були не поодинокі, що такий тип нелюдів витворила кріпосницька система...

9 КЛАС

195

ЧОГО КРІПАЧКА УСТИНА МОЖЕ НАВЧИТИ ЛЮДЕЙ ВИСОКОГО СОЦІАЛЬНОГО СТАНУ ТА НАШИХ СУЧАСНИКІВ?

План

1. Повість «Інститутка» Марка Вовчка — найкращий твір письмен­ниці, перша українська соціальна повість.

2. Актуальність образу Устини тоді і нині.

1. Глибоке почуття власної гідності.

2. Невичерпний оптимізм.

3. Прагнення робити добро іншим, ставати на захист покрив­джених.

4. Сміливість у боротьбі за справедливість та власне щастя, праг­нення до волі.

5. Філософське ставлення до перепетій життя, віра в краще май­бутнє.

III. Що вище: аристократизм походження чи аристократизм духу?

АНТИКРІПОСНИЦЬКА СПРЯМОВАНІСТЬ ПОВІСТІ МАРКА ВОВЧКА «ІНСТИТУТКА»

Марко Вовчок увійшла в українську літературу зі збіркою під назвою «Народні оповідання». Уже сама назва говорить про себе: народне життя само підказало їй тему, створило образи, характери. Найчастіше її перо торкалося болючої проблеми селян — їхньої неволі, кріпосної залежності від поміщиків.

Шляхетна натура письменниці, яка була вихована в повазі до люд­ської особистості, не мирилася з тим, що одна людина — зі своїми почут­тями, думками, мріями, зі своїм бажанням жити і бути щасливою — може належати іншій. Свої болісні роздуми про цю несправедливість, що ла­мала людські долі, письменниця втілила у повісті «Інститутка».

Дівчина Устина, від імені якої ведеться розповідь у творі, змалечку зростала сиротою. Коли їй було десять років, взяли у двір прислуговува­ти старій пані. Дворові вважали, що їм живеться добре і спокійно: пані була немічна, хотіла спокою та затишку. Вона їх хоч і не била, зате дівчат тримала, як у в’язниці: ніколи не випускала ні погуляти, ні до церкви, мовляв, щоб «не розволочилися». Так вони і сиділи цілими днями у ді­вочій біля роботи.

Але незабаром спокій був порушений приїздом онучки старої пані, яка, вивчившись у київському інституті, поверталася додому. Вона за­своїла лише французьку мову, музику і танці і вважала, що така освіта цілком достатня. Про своє навчання розповідала бабусі з великою не­охотою, а на майбутнє покладала великі надії: хотіла нашити одягу за новою модою, запровадити вечірні прийоми і вдало вийти заміж за ба­гатого чоловіка.

Інститутка виявилась бездушним, істеричним, пихатим створінням і не вважала кріпаків за людей. Без будь-якого приводу вона кричала, била,

196

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

щипала та оббріхувала Устину перед старою панею. Терпелива дівчина ди­вувалась: «Таке молоде, а таке немилосердне, господи!»

Яскраво і виразно письменниця змалювала контраст між Устиною і ве­редливою панночкою. Але суспільні умови поставили її над дівчиною-кріпачкою, яка за своїми людськими якостями різко відрізняється від панночки і значно краща за неї.

Поки панночка жила з бабусею, вона знущалася лише з Устини. Коли ж вийшла заміж за вродливого, хоч і небагатого, полкового лікаря, то по­чала знущатися з усіх на хуторі. Чоловік був людиною доброю, тому з кріпаками обходився по-людяному, але його безвольність і сліпа любов до молодої дружини розв’язали їй руки: «Добрий пан — не б’є, не лає, та нічим і не подбає».

Дворові молодого пана: старенька бабуся, що порядкувала на його хазяйстві, візник Назар з привітною дружиною Катрею та парубок Прокіп — прийняли в своє коло Устину, як рідну. Співчували тому, як дівчина терпіла від своєї лютої власниці, і розуміли, що приїзд нової гос­подині позначиться і на їхніх долях.

Руйнівною стала роль інститутки в житті цих людей, які тепер «про­кидались і лягали плачучи, проклинаючи». Щаслива й весела сім’я втра­тила дитину. Катря, не витримавши тяжкого горя, захворіла, але пані не зважала на це і заставляла її працювати на кухні і на городі. Жінка не витримала цього, збожеволіла і втопилася. Назар теж не витримав тако­го життя і втік.

Різко змінилося життя Устини, коли трапився випадок у садку. Мо­лода жінка заступилася за бабусю, яку пані за кілька яблук звинуватила у крадіжці. Інститутка вдарила бабусю, а за те, що Устина заступилася, підняла руку і на неї. Прокіп захистив свою дружину. За це його покара­ли: віддали у москалі.

Антикріпосницьке спрямування повісті найвиразніше виявилося в то­му, що доля дружини москаля — краща, ніж ярмо кріпаччини. Устина стала вільною і змогла тепер працювати на себе, спокійно жити, думати, люби­ти. Устина нарешті отримала можливість жити так, як людина, котра за­лежить від своїх сил і розуму, праці і обдарувань, а не від чиєїсь волі.