Зустріч із письменником

(Твір-розповідь за літературою рідного краю) Харків — великий промисловий і культурний центр України. Я щас­ливий, що живу в цьому місті, де є багато музеїв, театрів, де живе багато цікавих людей: учених, письменників, художників.

100

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Нещодавно до нашого класу завітав харківський поет Юрій Іванович Стадниченко. Дружба цього поета з учнями нашої школи вже триває де­сятиліття. Поет любить спілкуватися з молоддю, а ми, учні, любимо слу­хати вірші у його виконанні.

Ю. Стадниченко — письменник-патріот, який веде велику роботу з молоддю, дбає про українське слово, якого хвилює майбутнє нашої краї­ни. Поет запитує у себе і у своїх земляків:

Не в тривозі без упину, Як у житті уже було, Кому залишим Україну І рідне слово і село?

Тому мова про загальнолюдські цінності, про виховання людини-патріота пронизує всю творчість поета.

Поет-харків’янин не може не писати про своє місто. Мене дуже хви­люють поезії, у яких оспівано Харків, його вулиці. Особливо мені подо­бається вірш «Весняний Харків»:

Коли в наше місто приходить весна, Схвильоване серце не знає спокою. Іду я по місту — пора чарівна! Іду я Сумською, Іду гомінкою Сумською...

Ми з однокласниками сиділи тихо, затамувавши подих, бо у вір­шах звучали знайомі назви вулиць рідного міста, виражалися близькі нам почуття. Я переконаний, що ця зустріч запам’ятається нам на все життя.

ТВІР-ОПИС КАРТИНИ К. БІЛОКУР «СНІДАНОК»

К. В. Білокур — народна художниця України, картини якої вистав­лялись у Луврі. Наділена Божим даром образного бачення світу, Катери­на Білокур самотужки оволоділа таємницями живопису, стала непере-вершеним майстром.

На полотнах Катерини Білокур зображено дари природи — квіти, плоди, а також витвори людської праці.

Шляхетність української селянської трапези передано з надзвичай­ною художньою виразністю в натюрморті «Сніданок» (1950 р.). Проста селянська їжа зображена на столі: духмяний хліб, чисті біленькі яйця, глечик із молоком, огірки та редька. І стіл прикрашають червоні півонії. За добрим українським звичаєм хліб лежить на білому рушнику, який звисає зі столу. Вражають деталі: орнамент на глечику, пелюстки півоній, майстерно виконані художницею. А нарізана редька видається справж­ньою. Ця проста селянська їжа приготовлена швидкоруч, бо у селян ба­гато роботи і час не чекає.

Натюрморт Катерини Білокур «Сніданок» вважають одним із кра­щих світових здобутків цього жанру.

6 КЛАС

101

ТВІР-ОПИС КАРТИНИ М. ДЕРЕГУСА «МАЛИЙ ТАРАС СЛУХАЄ КОБЗАРЯ»

На жанровій картині М. Дерегус відобразив один із можливих епізодів життя юного Тараса Шевченка.

Дія відбувається під селянською хатою, що стоїть на горбочку край села. У центрі — старий кобзар із малим поводирем, а навколо стоять се­ляни і зачаровано слухають невеселу оповідь. Тут і молода господиня зі своїм сімейством, і косарі, що повертаються додому після цілоденної праці, і старенька бабуся, і Тарас. Він стоїть найближче до кобзаря, ловить ко­жен рух, вслухається в кожне слово. Пісня проймає його до глибини душі. Про це говорить зосереджений погляд, недитяча задума.

Засмучені обличчя селян засмаглі від вітру і сонця. Тяжке життя, не­посильна праця наклали свій відбиток. На картині переважають синій, бузковий, голубувато-сірий кольори. Вони передають настання вечірньої прохолоди. Барви нечіткі, бо на землю вже спускається ніч.

Скоро згасне день, кобзар понесе свої пісні далі, але селяни ще довго пам’ятатимуть його сповідь про життя в неволі, про ту іскорку надії, яку вселив співець у їхні душі.

7 КЛАС

У сьомому класі на уроках української літератури вдосконалюються вміння й оцінювати риси літературних героїв, висловлювати власну дум­ку про них, зіставляти двох героїв одного твору для виявлення спільного й відмінного в їхніх характерах, а також авторського ставлення до них; вміння визначати родові й жанрові ознаки твору, що вивчається; давати письмову розгорнуту відповідь на поставлене питання. Учні вчаться визначати ідей­но-художню роль елементів сюжету (експозиції, зав’язки, кульмінації, роз­в’язки) та засобів художньої виразності (тропів) у творі. Особлива увага приділяється характеристиці та порівнянню тематики й проблематики, сюжету різних творів. Як вид письмової роботи у сьомому класі пропо­нується і написання складного плану характеристики образів, роздуму над проблемами, порушеними у художньому творі. Основним жанром твору у сьомому класі стає твір-роздум. Теми, які пропонуються у сьомому класі, зорієнтовані на розкриття ідейного змісту та проблематики художнього тво­ру, формування навичок самостійного аналізу.

УСЛАВЛЕННЯ ПАТРІОТИЗМУ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА В НАРОДНИХ ДУМАХ

Українські народні думи відображали події героїчного характеру, підно­сили ідею патріотизму. Уних возвеличувалась звитяжність героїв борців за незалежність вітчизни. Герої народних дум наділені незвичайною силою, мужністю, розумом, кмітливістю. Таким узагальненим образом захисника рідної землі є козак Голота. Це відважний і дужий воїн, який завжди гото­вий захищати свій край від ворогів. Він розважливий, впевнений у своїх силах, досвідчений, спритний.

Мужній герой Самійло Кішка з однойменної думи п’ятдесят чотири роки пробув у турецькій неволі, але не скорився ворогові, а у слушний час органі­зував повстання козаків і вивів їх додому. Удумі «Іван Богун» оспівуються народні герої України, активні учасники національно-визвольної війни ук­раїнського народу 1648—1654 рр. Богдан Хмельницький та Іван Богун.

Українські народні думи утверджують високу патріотичну свідомість народу, щире співчуття до невільників, вірність батьківщині, поняття совісті та моралі.

СЛАВЕТНА ГЕРОЇНЯ МАРУСЯ БОГУСЛАВКА

(За народною думою «Маруся Богуславка») Справжнім літописом українського життя стали народні думи. На­родні співці засвідчили героїчні і трагічні сторінки вітчизняної історії, емоційно і пристрасно оспівали славетних воїнів-козаків, справжніх па­тріотів своєї землі.

Окреме місце посідає «Дума про Марусю Богуславку», яка, на відміну від інших, уславила подвиг жінки. Знаємо з історії, що татари своїми

7 КЛАС

103

набігами спустошували українські землі, а люд зганяли в полон. Безліч молодих хлопців і дівчат змушені були все життя провести в неволі. Схожа доля і у Марусі Богуславки. Це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка потрапила в неволю і одружилася з турецьким султаном. Та й на чужині не забула вона Україну. Бажає допомогти співвітчизникам визволити їх, на ясні зорі, «на тихі води, у край веселий, у мир хрещений». Сімсот людей завдячують їй своїм порятунком після тридцяти літ неволі.

Я дуже співчуваю Марусі Богуславці, тому що вона гірко сумує за Батьківщиною, але волею злої долі «вже потурчилась, побусурменилась». В той же час вона розуміє, що все те чужинське «лакомство» — «нещас­но». Мені здається, що в цих словах звучить її зневага до самої себе.

Я захоплююся мужністю і розумом дівчини, ім’я і подвиг якої увіч­нено в думі.

ОЙ ЧИЄ Ж ТО ЖИТО, ЧИЇ Ж ТО ПОКОСИ?

(Відгук про баладу)

Глибоко зворушила мене народна балада «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси».

Із вражаючою виразністю в ній протиставляються дві жінки: свекру­ха і невістка. Дівчина щиро і чесно «навік полюбила молодого хлопця». Чого б іще бажати його матері? Але та зненавиділа свою невістку. Як тільки син пішов у солдати, закляла її так, що та «до сходу сонця тополею стала». Але злодійка не зупинилася на тому — воліла б, аби тополина була зрубана руками її сина. А дівчина, навіть ставши тополею, не втратила любові й ніжності: «Не рубай, коханий, бо я — твоя мила». А зворушли­вий рядок «На моєму листі спить твоя дитина» підтверджує, що занапа­щене було не одне життя.

Я теж колись вийду заміж. Але не доведи Господи мати таку свекруху.