11 Клас

483

Сонце виникло у фокусі людських поглядів, звернених у небо, бо ж люди­на звикла дивитись у небо, якщо вона не тварина».

Сонце в контексті Драчевої поеми — то не тільки небесне світило, дже­рело енергії і життя. То, скоріше, морально-етична категорія, символ чи­стих начал, що є в кожній людині. У кожного, твердить Драч, мусить бути своє сонце, своя заповітна вершина, ідучи до якої ми очищаємося від ви­падкового, від вічної «суєти суєт», стаємо вищими і красивішими…

Та чи не найсучасніше звучить інше спрямування поеми. За останні де­сятиліття, що минули від часу її публікації, людство стало на порозі страш­ної катастрофи. І ті жахи, що в часи появи «Ножа в сонці» трактувалися як апокаліптичні гіперболи поета, стали реальністю. І страшною реальністю є «Чорнобильська мадонна» — крик одчаю, застереження людству…

Певне, тривожнішого дзвону, ніж у цих поемах І. Драча, які заклика­ють до пильності, не пролунало в жодній літературі. Поет писав:

Я землі належу. Весь. До дна. А до сонця золота струна Тчеться вітром, тчеться від землі — Я пливу до сонця на крилі.

Душу носять по світах вітри. Сонце мчить крилато догори. Я ж землі належу. До кісток. До майбутніх буйних пелюсток.

І ці вісім рядків найкраще показують нам, читачам, відношення поета до своєї творчості, що йде від землі, як сила стародавніх героїв.