Образи матерів у романі л. Костенко «маруся чурай»

Мати. Священне ім’я, до якого завжди ставилися з повагою. Мати — основа життя, людина, що його дає. І перші слова, і перші кроки, і перші уроки добра — усе від матері.

Але от диво — не всі матері однакові, не в усіх однакове уявлення про добро. Саме про це розмірковує Ліна Костенко у романі «Маруся Чурай», змальовуючи образи двох матерів — Марусиної і Грицевої. Вони одру­жилися в одночасі, в обох чоловіки були козаками, і, здавалося, й жити

456

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

мусили за одним законом. Так ні, бо різні то були жінки. Бобренчиха була «ненаситна! — що нагледить оком, то дзьобом так і вихопить із води». Оця жадібність, ненаситність і зробили нестерпним життя її чоловіка, «він притих, заборсався в землі. Та й став домашніх хоругов хорунжим». І не те, щоб Бобренки бідували: «Але й жили! Душили копійчину. Удві душі робили без спочину». Оце й усе, чого хотіла мати Гриця у житті, добро для неї було поняттям матеріальним. Вона й сина свого — Гриця — май­же не бачила, бо все воювала «за курку, за телицю, за межу». Але Гриць був вихований на традиціях свого народу, тому й поважав матір і любив її таку, як є. Любив і прислухався до її порад, хоч і не так думав сам. Прикро, але саме мати спотворила його душу, оселила в ньому оцю роздвоєність, що стала ґрунтом для зради. Це ж словами матері краяв він душу Марусі: «Затям, любов любов’ю, а життя життям». Вона створила «це щоденне кодло метушні», а з якого Гриць не зміг вибратися.

Зовсім по-іншому виховувала доньку мати Марусі: «Як не буде, не скигли, доню, то великий брид». Добро для неї — то категорія моральна, цього добра навчала мати Марусю. Мабуть, тому й зазнала вона в житті великого кохання:

Звела їх доля наче в нагороду за те, що мали незглибимі душі.

Чутливо душею розуміла мати дочку. Їй так хотілося уберегти Мару­сю від біди, захистити від розчарувань. Вона не розглядала дочку як засіб збагатитися, вигідно видавши її заміж. Мати просто любила свою дити­ну і бажала щастя їй, а не благ для себе. Вона раніше, ніж Маруся, зрозу­міла, що Гриць не такий, яким його бачить дочка:

наш батько з тих, хто умирали перші, А Гриць Бобренко — з тих, що хочуть жить. Маруся відповідала матері любов’ю і повагою, жаліла матір, як мог­ла, переймалася:

Як там вона? І як їй буде жити? Порожня хата і порожній двір.

Їх поєднувала спорідненість душ. Така мати, як Марусина, була матір’ю по своїй суті, матір’ю усьому на землі. От і Гриця свого часу году­вала й голубила, як свого. Не випадково він сказав, звертаючись до Ма­русі, напрочуд точні слова: «Тут двоє матерів, твоя і Божа». І то було прав­дою, що підносила на найвищий рівень позицію Матері.

Розповідаючи про історичне й особисте життя народу, Ліна Костен­ко розкриває також тему материнства, знаходить можливість сказати сло­во шани і любові вічній берегині життя — Матері.

МОВА РОМАНУ Л. КОСТЕНКО «МАРУСЯ ЧУРАЙ»

Читаючи роман «Маруся Чурай», не можна не захоплюватися пре­красною мовою твору. Ця мова містить у собі усе багатство стильових