10 Клас

607

«Гобсек був ненаситним удавом цього великого підприємства. Щоран­ку він одержував свою данину і оглядав її, немов міністр якого-небудь на­боба, що вирішує, чи підписати кому-небудь помилування, чи ні. Гобсек приймав усе, починаючи від кошика з провізією від якого-небудь бідняка і кінчаючи пачками свічок від людей скупих, брав посуд від багачів і золоті табакерки від спекулянтів. Ніхто не знав, куди поділись усі ці подарунки, піднесені старому лихвареві. Все приносили до нього, але нічого звідти не виносили».

Тільки після смерті лихваря це стане зрозумілим. Не зрозуміло лише те, чим керувалась людина, накопичуючи таке багатство.

Воістину таке життя і можна назвати ще однією людською комедією, про яку повідав Оноре Бальзак на сторінках своїх творів. Отже, повість «Гоб­сек» хоча і є окремим закінченим твором, проте пов’язана з іншими повістя­ми і романами письменника, що увійшли вже до першого видання «Люд­ської комедії». Пов’язана тим, що імена персонажів зустрічаються в інших творах, і тим, що сюжетно перегукується з романом «Батько Горіо».

Мабуть, і не може бути інакше, адже кожне людське життя має безліч незримих ниточок, які пов’язують його з життям інших людей і життям цілого суспільства.

РОЛЬ АВАНТЮРНОЇ ІНТРИГИ У РОМАНІ Ч. ДІККЕНСА «ПРИГОДИ ОЛІВЕРА ТВІСТА»

Пригодницький роман широко представлений у світовій літературі і у творчості Ф. Купера, О. Дюма-батька, Е. Сю, Р. Л. Стівенсона і бага­тьох інших авторів. Але роман Ч. Діккенса «Пригоди Олівера Твіста» хоча й позначений як «пригода», все ж не може бути названий пригодниць­ким у повному розумінні слова. Але його мета — не стільки розважити читача авантюрною інтригою, скільки привернути його увагу до больо­вих точок суспільства, сучасного письменнику. Чому саме таку форму обрав Ч. Діккенс? Передусім тому, що без авантюрної інтриги роман втра­тив би свою гостроту і перетворився б на набір повчальних фраз. Але Діккенс написав роман, у якому події змінюються досить швидко, а саме життя і доля його героя стає предметом таємних інтриг. Уйого творі є всі риси, характерні для авантюрного роману: стрімкість розвитку подій, за­гострення пристрастей, викрадення і переслідування, таємниці і загадки, що врешті позитивно розв’язуються. Та й щасливий фінал — це теж прик­мета пригодницького роману.

Головний герой — Олівер Твіст — дитина, а це означає, що найкращий спосіб розкрити його характер — показати в дії, у мінливих обставинах. І письменник примушує героя активно діяти — утікати з дому гробовщика, де його принижували, били, годували об’їдками. Стикаючись у різних си­туаціях з людьми різних моральних переконань, Олівер робить вибір, що визначає його долю. Природжене почуття порядності примушує його піддавати сумніву лжеромантику злочинного побуту

608

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

лондонського дна. А різка зміна життя після спроби пограбування біля книж­кової крамниці, доброта людини, яка пожаліла Олівера, переконують хлоп­чика, що чесність, доброта, порядність — не порожні слова. І найгіршою є не стільки бруд фізичний, скільки ниці людські пороки, якими керуються люди типу Сайкса чи головного наглядача робітного дому.

І неважливо, щиро непорядна людина чи живе подвійною мораллю,— це все недобре, бо правда лише одна: зовнішні манери порядної людини нікого не введуть в оману, якщо насправді це не так. І зрозуміти це Оліве-ру допомагають власні спостереження у стрімко мінливих життєвих си­туаціях. Таким чином, авантюрна інтрига у творі «Пригоди Олівера Твіста» підпорядкована загальному задуму і розкриттю ідеї роману.

ГУМАНІСТИЧНИЙ СМИСЛ РОМАНУ Ч. ДІККЕНСА «ПРИГОДИ ОЛІВЕРА ТВІСТА»

Роман Ч. Діккенса про пригоди хлопчика, у якого відняли навіть ім’я матері,— це твір високого гуманістичного смислу. Письменник приму­шує по-новому подивитися на загальноприйняті поняття про порядність, респектабельність, якими так пишалися його сучасники. Безумовно, зовнішні прояви гарного виховання важливі, але що за цими манерами, що за білим жилетом? Ч. Діккенс примушує читача разом з Олівером Твістом побачити виворіт життя. Як мало, виявляється, істинної добро­ти і співчуття в людях, котрі хизуються своєю доброчинністю. Можна ви­голошувати гучні гасла про милосердя до сиріт, але при цьому привлас­нити їхні гроші, а їм дати можливість помирати від голоду, хвороб і биття, яким щедро нагороджувала сиріт господиня ферми, котра примушувала дітей працювати на себе. Так само постраждав і трубочист, котрий зни­щив не одне людське життя, вирішуючи свої матеріальні проблеми. Та й гробовщик, до якого потрапив Олівер із робітного дому, не був добрим.

Письменник порушує питання про міру добра у кожній людині. Саме ця часточка добра і співчуття визначає істинну гуманістичну цінність. Показуючи людей, котрі по-доброму поставилися до Олівера, відкинув­ши упередження, автор стверджує: світ не без добрих людей. І більше того, на доброті і небайдужості цих людей тримається справедливість. Діккенс внутрішньо бажав цієї справедливості завжди, тому показав її перемогу у своєму романі. Порок покараний. Сайкс, втілення жорсто­кості і злоби, випадково гине від своєї ж петлі, і в цьому рука Божа. Ста­рий єврей, котрий наживався на крадіжках і проституції, на совісті кот­рого понівечені долі хлопчиків і знищені життя, постає перед судом. Зведений брат Олівера і його таємний ворог змушений розповісти хлоп­чикові істинну історію його народження і повернути йому майно роди­ни. Отже, можна сказати, що основа роману, його гуманістичний смисл полягає у тій вірі у перемогу добра і справедливості, яка складає суть роману. Заклик до добра і милосердя на кожній сторінці книги про при­годи хлопчика-сироти у дорослому суворому світі.