10 Клас

621

відродитися. Це відродження Толстой змальовує в алегоричному образі ста­рого дуба. Князь Болконський повертається до Петербурга, займається громадськими справами, вбачаючи в цьому сенс життя. Любов до Наташі допомагає герою побачити штучність багатьох громадських діячів, зокре­ма, Сперанського, їхнє прагнення домогтися в першу чергу особистої, а не громадської мети. Ця любов дає новий поштовх життю героя, тому так тяж­ко він сприймає зраду Наташі. Йому здається, що життя приготувало для нього лише розчарування, у глибокій духовній кризі князем Андрієм керує лише жага помсти, та Вітчизняна війна розкриває марність його ненависті до Анатоля Курагіна (в лазареті тяжко поранений князь Андрій бачить покаліченого війною Анатоля Курагіна, якого кілька років він прагнув вби­ти, але тепер він не знаходить у своїй душі ненависті, а лише співчуття). Вітчизняна війна відкрила перед князем Андрієм величезні можливості його народу. Він сам відчуває себе його часткою (невипадково солдати на­зивають свого полкового командира князя Андрія Болконського просто «наш князь»). Перед смертю князю Андрію відкриваються й інші геніальні у своїй простоті речі: любов до всіх людей, яка нічого не прагне для себе, вміння прощати ворогам, гармонія життя. Та Толстой розуміє, що людина з такими ідеальними поглядами не може жити в реальному житті. Образ князя Андрія — це образ людини, яка у своєму житті керується не серцем, а розумом, через це більшість його життєвих помилок, через це неможливе його щастя з Наташею. Прозріння героя перед смертю — це нагорода його ясному розуму і перемога його серця.

Не менш складний шлях проходить у духовному розвитку і П’єр Безу-хов. Головна риса його особистості — це жага життя і пошук правди. Захоп­лення ідеями Руссо, Наполеоном, масонство відбивають лише частку вели­чезної внутрішньої роботи П’єра. Це герой, який краще розуміє серцем, його кохання до Наташі, його вміння прощати, його неупередженість роблять П’єра одним із найкращих чоловічих образів літератури XIX століття.

Як і князь Андрій, під час Вітчизняної війни П’єр наближається до народу, але його єднає з народом не лише спільність поглядів, а й сама доля, навіть умови існування (П’єр у полоні). Ця спільність долі дає П’єру нове відродження.

Свою улюблену героїню Наташу Ростову Толстой з’єднує з П’єром Безуховим і нагороджує їх великим особистим щастям, яке для П’єра не­можливе без активного суспільного життя.

У духовних пошуках героїв відбиваються головні проблеми роману: життя і смерті, страждання і радості, особистого і громадського, щастя і нещастя, свободи і необхідності, війни і миру.

Л. ТОЛСТОЙ — МАЙСТЕР ЗОБРАЖЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО СТАНУ ГЕРОЇВ

Що в світі є прекрасніше за людину? Адже вона — найдоско­наліше творіння цього світу. Можливо, тому саме людина є об’єктом

622

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

дослідження інших людей. Кожна епоха по-своєму представляє ідеал лю­дини. На творення цього ідеалу впливають різні фактори, більшою мірою соціальні. І найвидатніші постаті світу людського намагаються вдихну­ти життя в ідеал своєї епохи.

Так, Лев Миколайович Толстой, хоча і вірив у людську простоту і правду, зображував велику людську єдність і людину на фоні цієї єдності, проте людина ця була представником панівного класу.

Але всі твори Толстого — зрілого майстра — розкривали проблеми лю­дини. Тому найбільш вагомі постаті, зображені автором, проходять через своєрідний психологічний злом.

У П’єра Безухова, одного з героїв роману-епопеї «Війна і мир», таких персонажів кілька. Викликані вони розладом із самим собою, неприйнят­тям середовища, до якого він належав.

Але кінець кінцем переважили об’єктивні фактори: життєвий уклад Росії змінився під впливом війни 1812 року. Саме цей факт відродив П’єра у той момент, коли він остаточно переконався у марності своїх внутрішніх зусиль. І перед нами з’являється зовсім новий герой, загартований усві­домленням близькості до народу і сповнений власної величі, як людини, причетної до цього народу.

Андрій Болконський значно раніше переглядає свої колишні ідеали. На це наштовхнули його й аустерліцькі події, і смерть дружини, і пов’язане з цією смертю почуття відповідальності за долю близької людини, і спроби знайти себе у залученні до реформаторської діяльності Сперанського, і невірність Наташі. Але він збагатився дуже вагомим, це — інтерес до простої людини, до такої, як капітан Тушин. Моральну опору Андрій Болконський знайшов в усвідомленні себе як частки великого цілого, ім’я якому — народ.

Отже, в епопеї «Війна і мир» внутрішній стан героїв залежить від усві­домлення своєї значимості і єдності з народом. В «Анні Кареніній» межа між добром і злом лежить у середині духовного світу героїв. Тому герої цього твору більш складні, психологічно місткі, суперечливі і багатозначніші, ніж герої «Війни і миру». Риси характеру Анни Кареніної, такі як сила волі, ви­соко розвинене почуття людської гідності, сміливість і відвертість, зумов­люють психологічний стан, в якому повсякчас перебуває героїня. У задуш­ливій атмосфері аристократичного світу, в оточенні моральних потвор, таких як Каренін і Бетсі, вона не може не покохати Вронського, наділеного без­ліччю позитивних якостей. Але Вронський не зміг подолати суперечливість між своїми благородними вчинками і мораллю свого кола. Отже, внутрішній стан героїв «Анни Кареніної» зумовлений не лише станом суспільства, а їх особистими якостями. Якою глибиною вражають сцени перегонів, таємно­го побачення Анни з дитиною та передсмертних годин Анни. Ці сцени — вершина психологічного аналізу людини.

Глибокий психологічний аналіз стану героїв Толстого пов’язаний із почуттями внутрішнього демократизму самого автора, релігійно-моралістичним ставленням до людини та її вчинків.