Порівняльна характеристика айвенго і річарда левове серце

(За романом В. Скотта «Айвенго»)

У романі В. Скотта яскраво і різносторонньо змальовані образи бла­городних і відважних лицарів — Айвенго та Річарда Левове Серце. Оби­два вони — доблесні воїни з гарячими серцями, завжди готові виступити на захист справедливості незалежно від того, хто потрапив у біду — бідний чи багатий, знатний дворянин чи безславний раб. Образ Короля Річарда у зображенні письменника дещо ідеалізований. Чорний Лицар, як його називають, очолює атаку на замок Фрон де Бефа. Його безстрашність і бойовий досвід викликають захоплення і повагу в усіх, хто спостерігає за ним у бою. За його наказом споруджують плавучий міст, по якому вої­ни перебираються через рів і захоплюють фортецю. Король на руках ви­носить з палаючого замку Айвенго, рятує Ровену і Седрика, він же при-мирює Айвенго з батьком.

Річарду Левове Серце притаманні веселість, життєрадісність, вели­кодушність, вірність у дружбі. Він воліє бути краще мандрівним лица­рем, ніж королем, тому оточуючим інколи доводиться нагадувати йому про обов’язок і відповідальність перед країною.

Айвенго — справжній лицар. Через любов і відданість прекрасній дамі він позбавлений спадку і змушений мандрувати, завойовуючи собі багат­ство і славу мечем та списом. Він перемагає на турнірі, хоча це йому ледь не коштувало життя, обирає королевою дня Ровену, наживши тим собі багато ворогів. Він відданий королю, підтримує його, хоче бачити свою країну без усобиць і війн.

Отже, в образах Айвенго та Річарда є багато спільного. Але, на мій погляд, Айвенго більш поетичний, романтичний. Він же і розсудливіший, далекоглядніший у політиці, розуміє, що Англії потрібен король — не хо­робрий мандрівний лицар, а сильна людина, яка змогла б подолати усо­биці, об’єднати країну і відновити хоч якусь соціальну справедливість.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОВЕНИ ТА РЕБЕККИ

(За романом В. Скотта «Айвенго»)

У романі В. Скотта «Айвенго» виведені два образи прекрасних дівчат — Ровени та Ребекки. Обидві вони молоді, дуже красиві, розумні, виховувалися без матерів. Їх постійно оточувала любов і ласка ближніх, велика розкіш.

Але і соціальний стан, і характери у них різні. По-різному вони пово­дяться в критичних ситуаціях, по-різному склалася і їхня доля.

510

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

Ровена — знатна саксонка, нею опікувався Седрик Ротервудський. Оп­ікун обожнює її, ні в чому не відмовляє і пов’язує з нею свої надії на віднов­лення влади саксів. Через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє його спадку. Проте Ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з на­щадком князівського роду Альтестаном. Потрапивши у полон, дівчина, що звикла до загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. Тільки щас­ливий випадок рятує її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною коханого лицаря Айвенго.

Ребекка — дочка багатого єврея Ісаака. Її плем’я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла, не знаючи ні в чому відмо­ви, все ж зрозуміла, що їй потрібна велика сила волі, знання, «щоб вижи­ти в цьому жорсткому світі».

Вона навчилася лікувати, допомагала всім, хто цього потребував. Укритичні хвилини шукала виходу, і, не знайшовши його, віддала пере­вагу смерті, а не безчестю. Вона дуже сильна натура. Не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, Ребекка вирішує зайнятися доброчин­ними справами: лікувати, допомагати страдникам. Вона й далі підтри­муватиме честь і гідність свого народу, оберігатиме віру предків.

Ці жіночі образи відіграють значну композиційну роль, допомагають глибше розкрити характери головних героїв та відобразити історичну епоху. Їх краса, розум та доброта облагороджували той жорстокий світ.

УКРАЇНА І НАРОД У ПОВІСТІ М. ГОГОЛЯ «ТАРАС БУЛЬБА»

Видатний російський письменник Микола Гоголь був родом з Украї­ни. Він любив свій край, цікавився його історією, звичаями і обрядами, захоплювався мужнім та волелюбним українським народом, прославив його у своїх творах.

Із незвичайною художньою силою і повнотою М. Гоголь відобразив «дух минулого віку», «історію народу... в ясній величі» у повісті «Тарас Бульба».

Із замилуванням письменник змальовує безмежний український степ («Чорт вас візьми, степи, які ви гарні!», «Уся поверхня землі зда­валася зелено-золотим океаном, по якому бризнули міліони різних кольорів»), могутній Дніпро («Він віяв холодними хвилями і розсти­лався ближче, ближче і, нарешті, охопив половину всієї поверхні землі»). Та мета його розповіді — описати Запорізьку Січ — колиску гордого козацького духу («Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й міцні, як леви! Ось звідки розливається воля і козацтво на всю Україну!»). М. Гоголь показує устрій Запорізької Січі, побут, звичаї козаків, їхні військові походи та подвиги. Реальні події і художній вимисел переплелися в єдине, закінчене ціле: перед читачами постав початок народно-визвольного руху в Україні в на­прикінці 30-х — початку 40-х років XVII століття. Його голос повниться жалем із приводу того, що були жорстокі часи.

7 КЛАС

511

Головні герої повісті «Тарас Бульба», «хоч і гинуть фізично, залишаються в народній пам’яті безсмертними, бо переконані, що «не загине жодна велико­душна справа». Помираючи, козаки розуміють, що боротьба не закінчена, що смерть їхня не даремна, а потрібна для майбутньої перемоги. У цій вірі у безсмертя народу — справжній оптимізм повісті, її героїчний пафос, на­родне, життєстверджуюче начало. Усьому світові М. Гоголь довів, що є Україна і українці як нація, а не жителі південних окраїн, «малороси» чи «хохли».