11 Клас

475

швидко стукати при цьому слові? Блакить неба, повна гарячого сонця, неба — високого, чистого, де коли-небудь ви знайдете безліч хмар, а у ясні чорні ночі не зможете перелічити зорі, навіть з усіма вченими світу. Такі зорі і такі ночі можуть бути лише у рідному краї. Рідний край — це місто, де вжилися разом пам’ятки старовини та нові будинки, які, дивлячись на нас своїми скляними очима, не розуміють проблем нашого життя. А навколо нас така дивна краса — природа! А який чудовий ліс та перші квіти на галя­вині, останні клаптики сірого снігу, з-під якого вибивається перша трава. Як це не любити? Невже всі байдужі до цього? Невже усім однаково, що було у минулому, а що буде далі?

Україно моя! Як можна дозволити знищити тебе? І як кажуть про це твої діти, яких ти оберігала, турбуючись про кожен їх крок у доросле життя. Багато віків стоїш ти над дітьми і захищаєш як людина, ніжна, неспокійна за долю дітей. Як бажали зруйнувати цю країну, а вона, мов крила, простягла теплі долоні. З якою радістю дивилися на страждання народу, ненавиділи садки вишневі, біле цвітіння яблунь, айстри у садоч­ку, співочу мову, пісні. Але Україна жива! Зараз над нашою країною на­висла велика трагедія — Чорнобиль.

Ось уже десять років сумно звучить над усім світом дзвін Чорнобиля. Він відгукується у серці кожного. Пройдуть роки, але пам’ять про траге­дію буде ще довго хвилювати людей. Дуже страшно, коли вмирають до­рослі, але коли гинуть діти — це найстрашніше. Наслідки аварії повинні стати «надбанням» людства. На мою думку, ніщо не може зрівнятися з аварією на Чорнобильській електростанції. Аварія призвела до забруд­нення біосфери. Три роки приховували наслідки аварії. А потім Україну оголосили зоною екологічного лиха. На території України з’явилася трид-цятикілометрова мертва зона. Багато людей загинуло. Наша країна фак­тично самотньо продовжує боротися з наслідками катастрофи. На мою думку, тяжкий тягар ліг не тільки на економіку України, а й на мораль­ний стан людства.

Про Чорнобиль написано багато творів. Поет Іван Драч із болем у серці переживав цю трагедію. Від самого початку творчої діяльності він проявив себе не тільки вправним майстром ліричного жанру, але й досить успішно реалізував свої можливості в написанні поем. Він створив своєрідну «скор­ботну пісню» — поему «Чорнобильська мадонна». У цьому творі злилися біль поета та біль народу. З рядків «Прологу» ми довідуємося, як важко підступити до змалювання задуманого: «Ти намагався писати про Неї, — Вона пише тобою, як недолугою ручкою, як нікчемним пером, як олівцем хапливим і ошалілим». Дуже жахливо стає на душі після того, як перед очима постає образ жінки. Своїм виглядом вона наганяє жах. Народивши мертвого сина тоді, в той квітень, коли її «накрила та нечиста сила», жінка збожеволіла. Автор передає жах аварії через образ матері. Мабуть, тому розділ «Хрещатицька мадонна» — кульмінація, фінал поем. Це крик душі поета. Це його пекучий біль. Скільки розпачу, душевного болю в кожному

476

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

поетичному рядку! Основна суть поеми — людина, пошук істини, утвер-джен-ня правди, болючої і нестерпної. Я тепер уявляю, що ми робимо своїм втру­чанням у велику природну лабораторію землі, коли вносимо різні хімікати. Часто ми вбиваємо все живе, своєрідний земний планктон, не кажучи вже про птахів і звірів. Дуже довго людство йшло до цієї краси. І все це можна зруйнувати. Треба берегти свою землю. Я впевнена, що в дитинстві в кожно­го має бути своє джерело, звідки беруть витоки найкращі людські якості: доброта, трепетне ставлення до всього живого, любов до рідної землі, батьк­івського порога. Це так само необхідно для морального здоров’я, як мате­ринське тепло і колискова пісня, надійне батьківське плече і бабусина казка, як посаджене власноруч деревце. Виростуть діти, які бачили жах Чорноби­ля. Вони вирушать у самостійне життя. Але якщо в душі посіяне прекрасне і вічне, спогади знову повертатимуть їх до свого дерева, до рідної домівки. Вони зроблять усе можливе, щоб Чорнобиль знову став судовим містом України.

ОБРАЗИ ПОЕМИ І. ДРАЧА «ЧОРНОБИЛЬСЬКА МАДОННА»

Чорнобильська атомна станція — наймогутніша електростанція в Ук­раїні. Її спорудили у поліському краї на північ від Києва. Ніхто не думав над тим, яку страшну небезпеку приховує ця споруда. Усі раділи, що вона така велика, така могутня.

І в квітні 1986 року трапилась найстрашніша катастрофа. «Мирний атом» вибухнув. Смертоносна радіаційна хмара розлетілася на півсвіту. Цей вибух збентежив усю планету.

Вісімнадцять років минуло з часу вибуху на Чорнобильській атомній станції, а й досі Україна важко страждає від цього жахливого випадку. Ще й досі помирають люди від його наслідків. Учені з’ясували, що ми відчува­тимемо відгуки цієї катастрофи ще близько ста років. І все це — дорога пла­та за бездумні адміністративно-бюрократичні ігри з «мирним атомом», за його оспівування в репортажах і художніх творах. Отже, виявляється лю­дині, царю природи, ще далеко до розуміння справжньої істини буття, і, ма­буть, праві були наші предки, котрі жили в злагоді з усім світом і не поспішали втручатися в його таємні процеси. То, можливо, людству слід прислухатися до заклику француза Руссо: «Назад до природи!». Людина має зрозуміти, що вона не володар природи, а її невід’ємна частка. Може, тоді перестануть траплятися екологічні катастрофи такі, як, наприклад, Чорнобильська.

Про Чорнобиль зібрано багато документального матеріалу. Чимало пись­менників відтворили трагедію на Прип’яті: Володимир Яворівський, Світла­на Йовенко, Борис Олійник та інші. Не залишилось байдужим до лиха і сер­це Івана Драча. Він ще у червні 1986 року на з’їзді письменників кинув у вічі найбільшим призвідцям трагедії слова правди і гніву. Його «Чорнобильська мадонна» — відповідь на страшну подію. Це — поема-трагедія, скорбна пісня:

Тяжко пишу, зболено розмірковую, Словами гіркими наповнюю аркуш.