10 Клас

315

Де смуглява ходить праця По оновлених полях!

Творчість М. Рильського багатожанрова, але він завжди залишається ліриком, у природі бачить свою душу:

Поле чорніє. Проходять хмари, Гаптують небо химерною грою. Пролісків перших блакитні отари… Земле! Як тепло нам із тобою!

Саме так, єдине ціле — природа-земля і людина.

Навіть ім’я коханої він порівнює з витвором природи — квіткою:

Як запах фіалки в осінній імлі, Як пісня дівоча в снігах і завії, Зорею сіяє над смутком землі: Марія.

І у грізні роки Вітчизняної війни поет-громадянин своїм палким сло­вом доводив свою любов до рідної землі, бо аксіома те, що хто любить природу рідного краю, той патріот своєї рідної землі. У поемі-ораторії «Слово про рідну матір» природа персоніфікована, вона діє, бореться з ворогом:

Гримить Дніпро, шумить Сула, Озвались голосом Карпати, І клич подільського села В Путивлі сивому чувати. Чи словом зборкати орла? Чи правду кривді подолати?

Цими риторичними запитаннями автор стверджує, що ніколи фаши­сти не будуть володіти красотами України. У 1957 році виходить збірка «Троянди й виноград», яка була відзначена найвищою нагородою.

Герої віршів — люди праці, що «в творчість перейшла». Вони люб­лять натхненний труд на благо Вітчизни, чудову природу рідного краю, вони закохані в квіти, пісні і музику.

Показовим є вірш «Лісник». Звичайна людина, але все-таки і незви­чайна, бо закохана у природу, не може бути до неї байдужою. Улісі він щеплює дикі груші з культурними живцями, хоч це і не його обов’язок, але він знає, що через деякий час ці дерева принесуть користь, будуть радувати своїм цвітінням людське око, і «плоди пахучі зірвуть наші діти». Усе це він робить безкоштовно, але це радує його душу.

Вірш «Розмова з другом» написаний трохи раніше (1954 р.), але про­йнятий духом збірки «Троянди й виноград».

Природа — це мати, яка дає щедрі матеріальні й духовні дари людині. Розмова з другом-лісом — це промовиста деталь громадянської позиції

316

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

автора і його закоханості у природу як людини-лірика, високовихованої людини з тонким душевним настроєм:

Ліс зустрів мене як друга

Тінню від дубів крислатих,

Смутком білої берези,

Що дорожчий нам за радість,

Кленів лапами густими,

Сосни гомоном одвічним,

Срібним шемранням осик. Яка неймовірна спостережливість, любов до природи. І природа лю­дині відповідає тим же, бо вони друзі.

Більше сорока років цьому віршеві, а як злободенно він звучить сьо­годні, бо природа-матінка настільки сплюндрована, засмічена, що, мабуть, прийшла вже їй пора помститися за зло, заподіяне людьми. І якби кожен господарник, кожна взагалі людина прагнула перетворити нашу землю в прекрасне і затишне житло, то було б як у поета:

Ми нові гаї посадим, Щоб земля була весела, Як веселе птаство в лісі, Як веселі дерева.

В інтимній, пейзажній, громадянській ліриці М. Рильський завжди вірний своєму кредо: природа — це життя, це насолода для людини, тому й треба натхненно працювати в усіх галузях, щоб віддячити їй за щедрі дари.

І хочеться закінчити твір словами поета:

Ми працю любимо, що в творчість перейшла, У музику палку, що ніжно серце тисне. У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве й корисне.

Хай буде так у нас сьогодні, хай буде так і у майбутньому, нехай люди повернуться обличчям до найнеобхіднішого у житті — природи і зроб­лять все можливе для її збереження.