Природа і людина в романі і. Багряного «тигролови»

Природа — то колиска людської цивілізації. Завжди вона давала лю­дині матеріальний достаток та насолоду від спілкування з нею. І при дбай­ливому до себе ставленні віддячувала стократ. Ще Г. С. Сковорода закли­кав жити в гармонії з природою. Але природа для слабких духом, невмілих та недосвідчених може бути жорстокою, навіть згубною.

У романі І. Багряного «Тигролови» пейзажам приділено багато ува­ги. В основному це опис далекосхідної тайги, і починається він із напівгу-мористичної легенди про те, як Господь створив цей дивовижний край: «Отже, як творив наш Бог мир, то йшов він із заходу на схід і розселяв по землі, де що треба за планом. Як той сівач, ніс він у мішку всякої тварі і всякого насіння до лиха і розтикав по землі, де що приходилось…

І прийшов він аж у той край, що грець його й зна, де. І зупинився він на хребті Сіхоте-Аліня — гори такі є. Аж бачить — земля вже скінчилась, а в нього у мішку ще до лиха всього є!

Дивився, дивився Бог. Вертатись далеко… Так він узяв та й висипав геть з мішка усе тут.

— Живи тут!..

Ну, відтоді і почалось. І поперло. І погнало!»

Детально, із знанням справи описує І. Багряний чотириярусну тайгу, хребти й становики, що міняють свій колір, річки, паді й водоспади, на­водить легенди про походження їх назв.

396

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Із любов’ю й неабиякою художньою майстерністю описує автор лісових мешканців, інколи ледве не від їх імені. Ось «на поваленій кедрині тремтіли сонячні зайчики. Смугастий звірок-бурундук почав бавитися з ними, задрав­ши хвостика, як той драгун султана, перестрибував через них». Там козеня знайомиться з жабою, а ще далі — зустріч із дивною гадюкою, що рятувала своїх дитинчат у власній пащі. Найзахоплюючіші розповіді — про володаря уссурійських нетрів — тигра, про бій ізюбрів, про полювання та риболовлю.

Природа у письменника завжди жива, одухотворена: «Перед хатою цвітуть гвоздики: насаджені дбайливою дівочою рукою, вони змагаються з пишними тубільними саранками — червоними, жовтими, фіалковими, що розбіглися ген скрізь по схилу річки і аж у ліс і перегукуються пишними ко­льорами серед безлічі інших квітів у морі яскравої зелені, буйної і соковитої. Великими суцільними масивами рожевіє плакун. А з-за хати повиходили черемхи — повтікали з тайги і стоять, як дівчата, запишалися, заквітчані».

І. Багряний зображує природу в різні пори року, в різний час. Дика вона, могутня і часто страшна. Можна згадати чимало епізодів, коли герої роману опинялися на грані смерті чи у великій небезпеці. Детально описує пись­менник паутів — страшне лихо для людей і всіх лісових мешканців. Або зма­льовує таку картину: «Тиша зімкнулася знову. Напружена і зрадлива тиша нетрів. Десь нагло розітнувся дикий рев. Лютий і страшний. І покотивсь, покотивсь. Урвавсь… Гавкнуло десь із другого боку, так само хижо і тужно… Закричав спросоння глухар… Зрадливі звуки, притаєні шелести… Через са­мий місяць шугнула нечутно сова. Тайга лише починала жити. Місяць поблід і квапився вгору». Читачеві стає ясно, що виживатиме тут сильніший.

І все ж воля людини, її працьовитість перемагають. Недаремно цей край називали «золотим Ельдорадо». Дійсно, багата земля, ліс і вода давали лю­дині все, коли вона докладала своїх зусиль. Біда лише в тому, що одні люди не дали спокійно жити іншим, нав’язали нову суспільну систему й загуби­ли усі здобутки. Так розпалася «Сіркова держава», і тільки її залишки хо­валися в густих нетрях від заздрісного й хижого ока власть імущих.

Таким чином, природа в романі «Тигролови» є також одним із голов­них узагальнених образів і служить прекрасним фоном для розгортання сюжету та образотворення, підкреслення рис характеру героїв.

ХУДОЖНЯ МАЙСТЕРНІСТЬ І. БАГРЯНОГО В РОМАНІ «ТИГРОЛОВИ»

Про художню майстерність письменника завжди говорити важко. Адже існує певний набір художньо-виражальних засобів, якими послуговується будь-який автор. Справа лише в тому, в яких пропорціях це подається і чому віддає перевагу митець, які його улюблені засоби, наскільки вони ори­гінальні чи традиційні. У справді талановитого письменника, на наш по­гляд, ці художні засоби мають бути непомітними, але відтворювати такі художні словесні образи, які запам’ятовуються, вражають, роблять непов­торною словесну тканину, творять індивідуальний стиль.