Остап вишня Доповідь про письменника

Остап Вишня — видатний український письменник-сатирик і гуморист. Павло Михайлович Губенко (справжнє ім’я письменника) народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва Охтирського району Сумської області в багатодітній родині управителя панського маєтку. 1907 року закінчив Київську військово-фельдшерську школу. З 1917 року навчався в Київсь­кому університеті, який через події революції 1917 р. та громадянської війни так і не закінчив.

Друкуватися почав у Кам’янці-Подільському, який у 1919–1920 рр. був тимчасовою столицею Української Народної Республіки. З перших публікацій (більшість яких не збереглася) відомі фейлетони «Демокра­тичні реформи Денікіна» в газеті «Трудова громада» за підписом «П. Грунський» та «Казка (про красногвардєйця)» у сатиричному жур­налі «Реп’яхи», підписана «П. Михайлович». У цьому фейлетоні розпо­відається про те, як не придатний ні до якого діла бовдур, пристає до по­громників і бандитів, а коли набирається там «досвіду», то сам Ленін благословляє його до лав червоногвардійців.

Після поразки УНР Остап Вишня був заарештований ЧК і спрова­джений до Харкова на слідство. Із в’язниці його визволив у квітні 1921 р. В. Еллан-Блакитний і запропонував роботу перекладача в газеті «Вісті ВУЦВК». З того ж року письменник почав друкуватися в «Селянській правді» під псевдонімом Остап Вишня. У 1920 — 1930-х рр. видав збірки «Діли небесні» (1923), «Вишневі усмішки (сільські)» (1923), «Кому ве­селе, а кому й сумне» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Ук­раїнізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні» (1927), «Вишневі усмішки літературні» (1927), «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Вишневі усмішки закордонні» (1930) та інші.

26 грудня 1933 р. Остап Вишня за звинуваченнями в політичному теро­ризмі був заарештований і засуджений до розстрілу. Вирок було замінено де­сятирічним ув’язненням у таборах. Всі твори Остапа Вишні підлягали вилу­ченню з книготорговельної мережі та бібліотек загального користування.

Після несподіваного звільнення 3 грудня 1943 року Остап Вишня був змушений писати памфлети, спрямовані проти збройної боротьби УПА на Західній Україні («Українсько-німецька націоналістична самостійна дірка», «Самостійний смітник» тощо). Письменника навіть змусили запе­речити факт власного ув’язнення у творі «Великомученик Остап Вишня».

У повоєнний період виходили книжки «Весна-красна» (1949), «Виш­неві усмішки» (1950), «Мудрість колгоспна» (1950), «Отак і пишу» (1954), «Великі ростіть!» (1955). Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 у Киеві, похований на Байковому кладовищі. Вже після смерті письменника було упорядковано та видано цикл «Мисливські усмішки» (1958) та щоден­никові записи «Думи мої, думи мої…».

330

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Не всі твори Остапа Вишні є однаковими за своїм художнім рівнем. Йому доводилося віддавати данину часові і використовувати свій талант на розв’язання численних, часом химерних, вигаданих «проблем», як того вимагали партія та радянське керівництво. Проте, незважаючи на певні не­доліки, Остап Вишня залишився в літературі своїми найкращими твора­ми, які завжди викликали щирий, безпосередній сміх. Гумор Остапа Вишні дуже близький до народного анекдоту. У творах часто присутній мудрий оповідач, завжди іронічно-усміхнений, який вживає «соковиту» народну лексику, вдається до лаконічних народних жартів і фразеологізмів, неспо­діваного поєднання «високого» та «низького» стилів. Дотепні й художньо неповторні діалоги стають одним із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Чималу роль відіграють також пейзаж і художня де­таль, створюючи неповторну атмосферу «вишневих» усмішок.

ЧИМ МЕНІ СПОДОБАЛИСЯ ТВОРИ ОСТАПА ВИШНІ?

Остап Вишня — один із зачинателів і найвизначніших представників української сатирично-гумористичної літератури. Популярність Павла Ми­хайловича Губенка була в народі неймовірна, але більше його знали як Ос­тапа Вишню. Його також називали чародієм сміху. Майстер гострого сміху у своїх творах висміював бюрократів, чваньків, п’яниць, винищувачів при­роди, підлабузників. Кожне слово, написане його рукою, несло у світ радість, випромінювало яскраве світло. Павло Михайлович завжди писав про свій рідний народ, про його звичаї, про українську мову, був із ним завжди не­роздільний, і в цьому секрет його дивовижної популярності. Синівською любов’ю Остап Вишня любив рідний народ, як сонце, як повітря.

Свою творчість Остап Вишня почав із політичних памфлетів і фей­летонів. Найбільше творів він присвятив життю села. Про українське ре­волюційне село гуморист написав 650 усмішок. У своїх творах Остап Вишня відгукувався на щоденні проблеми суспільного життя в найріз­номанітніших його виявах, він висміював відсталість окремих селян, без­культур’я, темноту, неуцтво, забобонність. Сатирик виставляє недоліки й хиби, що стоять на заваді будівництва нового життя. Утворі «Усипка, утечка, усушка й утруска» жало сатири направлене проти розкрадачів державного майна, створеного працею чесних людей. Усипка, утечка, усушка й утруска — це чотири найулюбленіші слова на господарському фронті, чотири слова, і всі на «у». Уркват називалося те слово. Уркват — це прізвище англійського промисловця, фінансиста й мільйонера, який був власником гірничих підприємств — після Жовтня намагався отри­мати свої колишні володіння, але уряд йому нічого не віддав.

Гумореска «Зенітка» розпочинає другий період творчості Остапа Вишні. Письменник розкриває тему мужності і нескореності народу в ро­ки Великої Вітчизняної війни. Остап Вишня показує, що усі радянські люди стали на захист Вітчизни. У боротьбі з фашистськими загарбниками бра­ли участь не тільки чоловіки, але й жінки, діти, діди. Героєм гуморески