11 Клас

343

За жанром «Вершники» — роман у новелах, до якого неодноразово звер­талися різні письменники світу. Окремі новели не пов’язані наскрізним сюжетом, проте їх об’єднує авторська ідея — показ історичних змін, які принесла громадянська війна в Україну. Розвиваючи цю ідею саме на украї­нському матеріалі, автор для цього добирає доречну форму. У романі по­єднано ознаки традиційної для української літератури народної думи, істо­ричної пісні, героїчної поеми та надбання європейської літератури. Про стиль народної думи свідчать вже перші рядки новели «По-двійне коло». Вони скидаються на ритмічну прозу, на вірш у прозі, збагачений традиційними прийомами повтору сполучників, уживання дієслів:

«Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце, а ґелґання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою…» Саме на традиціях народної думи будує автор романтичний пафос свого роману, створюючи образи-символи. Сим­волічними фігурами сприймаються брати Половці з новели «Подвійне коло», які опинилися по різні боки політичних барикад — своїми діями спричинили розпад роду. Символічними є й батьки Половців, показані в но­велі «Шаланда в морі», зусилля яких спрямовані на збереження роду, сім’ї. Герої роману «Вершники» представлені автором в ореолі поезії і глибоко­го психологічного драматизму. Окремі новели — це справжні поеми про двобій добра і зла на землі, про красу українського неба і степу, про людсь­ку витривалість і жадання свободи. Показуючи романтизм і реалізм у зоб­раженні подій, автор відтворює нев’янучий національний колорит, який проявляється не тільки у зображенні звичаїв українців (новела «Дитин­ство»), але й у ментальності при різних життєвих ситуаціях героїв. Незва­жаючи на необхідні за тих часів ідеологічні реверанси («Подвійне коло»), згадування про Сталіна, Фрунзе, Ворошилова та інших, Ю. Яновський ство­рив переконливу, художньо вмотивовану картину боротьби українського народу за створення кращого світу, за волю і щастя.

ТРАГЕДІЯ РОДУ ПОЛОВЦІВ І ТРАГЕДІЯ УКРАЇНИ

(За романом Ю. Яновського «Вершники») Був собі давній рибальський рід Половців. Батько — Мусій Половець, досвідчений рибалка. Половчиха теж «доброго рибальського роду, доб­рої степової крові», «стала до бою за життя, за рибу, стала поруч Мусія». Вона народила хлопців «повну хату», що тісно стало в ній «од їхніх ду­жих плечей», але «тримала… в залізному кулаці, мати стояла на чолі ро­дини, стояла, мов скеля в штормі».

Та хоч і згадує з жалем найменший Сашко після бою й загибелі братів, як «рука старої Половчихи смиче його за чуба… і сітки сохнуть на прико­лах», проте вертатися додому не хоче — «таке кляте Половецьке насіння». Видно, не догледіли батько з матір’ю синів, рано відпустили їх від себе, хоча й нагадували постійно, що «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду».

344

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Кожен пішов своїм шляхом. Андрій став білогвардійським офіцером, хоробрим вояком за «вєру, царя і отєчєство».

Оверко вчився в семінарії, «артист і грав з греками у «Просвіті» та читав книжок, написаних по-нашому. Він пішов у петлюрівці і настільки сприйняв ідею державності, що заради цього був готовий на все: «Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає, он як!».

Панас став контрабандистом, привозив матері подарунки. Вона скла­дала їх до скрині і боялася за сина, бо «його важко народжувала, і він їй став дорожчий…». На жаль, саме він пішов у махновці. Хоч і пам’ятав бать­кову науку, та вважав, що «рід у державу вростає, в закон та обмеження», а йому подобається «вільне співжиття», анархія. Із Панасом воював і чо­тирнадцятилітній Сашко. Іван працював на заводі і «робив революцію», ставлячи на перше місце клас, а не рід, а старий Мусій йому допомагав.

Отакими діаметрально протилежними були політичні орієнтації братів Половців. Цей рід, як краплини води, відобразив океан політичних та со­ціальних пристрастей усієї розхристаної, розгубленої віками, пригнобле­ної і довірливої та недосвідченої України початку ХХ століття. Трагедія одного роду відобразила трагедію всього українського народу. Цікаво, що письменник віддав свої симпатії більшовику Івану. Саме той переміг у бою під Компаніївкою, на його боці й батько. Та це не завадило авторові пока­зати об’єктивну й не дуже привабливу картину боротьби за владу.

Кожен із братів має поняття честі, не може поступитися своїми пере­конаннями, не просить. Спочатку Оверко б’ється з Андрієм і перемагає. Па­нас у цей час в засідці — чекає, чим усе скінчиться, і нападає на Оверка. Вбивши брата, ховає його і Андрія, щоб не сказали, що «рід зневажив». А Іван і собі очікує слушної години, нападає на знесилений загін Панаса. Одержавши перемогу, наказує розстріляти з кулеметів полонених, які не виявили бажання перейти на бік червоних. Панас пустив собі кулю в голо­ву, побачивши, «як загинули його вояки, …а інші з них стали не його».

Закінчується новела «Подвійне коло» трохи дивною фразою: «…і Іван Половець загубив трьох своїх братів». Це ідеологічно обґрунтовує і ви­правдовує комісар Іванового загону Герт: «Одного роду.., та не одного з то­бою класу».

Об’єктивно змальовує письменник і жахливі, огидливі картини брато­вбивчої громадянської війни: «Дехто простягав руки — і йому рубали руки, підіймав до неба вкрите пилом і потом обличчя — і йому рубали шаблею обличчя, падав до землі і їв землю, захлинаючись передсмерт­ною тугою,— і його рубали по чім попало і топтали конем. …І підводили високих степовиків, і летіли їхні голови, як кавуни, …дехто кричав ска­жено і, мов у сні, нечутно, а цей собі падав, як підрубаний бересток, обди­раючи геть кору й гублячи листя». А потім Ю. Яновський додає сумно — іронічними словами народної пісні: «Шукай, куме, броду!» Та не знахо­дять герої, як і всі українці того часу, броду, компромісу ніякого, шугають