10 Клас

297

і витримав в Україні з 1928 по 1930 рр. три перевидання. «Сонячну маши­ну» також загалом прихильно зустріла тогочасна українська критика (О. Білецький, М. Зеров та ін.), відзначивши такі позитивні сторони тво­ру, як гостроту сюжету, динамізм розповіді, широту охоплення суспіль­них тенденцій життя, елементи кінематографічності тощо.

Окрім «Сонячної машини» В. Винниченко в еміграції також написав тритомну працю «Відродження нації» (1920), цикл психологічних опові­дань зі свого дитинства «Намисто» (1921 — 1923), романи «Поклади золо­та» (1927), «Лепрозорій» (1938), «Слово за тобою, Сталіне!» (1950), п’єсу «Пророк» (1929) та інші твори. У цей період посилилась тенденційність та ідеологічність творів письменника, коли вони стали ілюстрацією пев­них авторських ідей («Сонячна машина», «Слово за тобою, Сталіне!»).

В. Винниченко вважається однією з найяскравіших постатей в українському літературному процесі ХХ ст. Творчість письменника сут­тєво розширила ідейно-тематичні та жанрово-стильові обрії нашої літе­ратури, вплинувши на подальший розвиток прози та драматургії, ввела ураїнську літературу до світового контексту як ії реально діючу складову.

ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО — МАЙСТЕР ПСИХОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

Видатний український письменник В. К. Винниченко почав художню творчість в епоху соціальних бур і потрясінь — на початку ХХ століття. У літературі того часу теж ішли активні пошуки нового шляху до художньо­го осмислення дійсності. Реалізм уже не задовольняв вимогливого читача. «…Імпресіонізм, примітивізм, натуралізм, чорт-біс, все, що може найкраще обкреслити людину, давайте все сюди!» — устами свого героя Олафа Сте-фензона заявляє В. Винниченко. І справді, ознаки всіх цих стилів наявні у творах письменника, а найголовніша з них, — психологізм.

Автор намагається проникнути в найглибші закутки людської душі, показати складність та неоднозначність характерів, причини вчинків.

У творах, присвячених соціальним зрушенням у свідомості селянства, напередодні першої російської революції 1905 року, В. Винниченко до­сліджує психологію натовпу. Прихильники традиційного романтизму по­казували натовп як однорідну сіру масу, як тло, на якому діє герой твору. В. Винниченко у деяких своїх оповіданнях зображує натовп як більш-менш організовану масу (склад її постійний, це селяни, об’єднані спільни­ми звичаями, традиціями та побутом). Тому автор більше уваги приділяє розкриттю психології лідерства, взаємин особистості й маси та іншим аспектам поведінки як колективу, так і окремих людей.

У кожному традиційному засобі зображення В. Винниченко підкрес­лює психологічні моменти.

Так, у портреті земського начальника Самоцвіта (оповідання «Суд») виділяються такі деталі — це «вигодований, опецькуватий чолов’яга», у нього «пухкі, в ластовиннях руки»; коли несподівано отримав від Ни-кихвора звинувачення у розбої, «сидить… нерухомо, дивлячись кудись

298

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

перед себе налитими кров’ю очима й важко сопе». Автор показує не яким є герой, а що він відчуває і чому, тобто подає «портрет душі» героя або готує до сприйняття та оцінки його іншими героями, читачем.

Явтух з оповідання «Салдатики!!» має «твердий, ясний погляд», «твердо-спокійний голос», лице «гостро-спокійне і тверде», що свідчить про велику віру селянина-ватажка в справедливість своїх переконань та дій — і дає право на лідерство.

Поведінка Самоцвіта виказує психологію людини, що має необмеже­ну владу, хоч і розуміє недовготривалість цього. Михайло Денисович са-мовпевнений і самовдоволений, схильний до повчання. Він — противник усього нового, примушує селян працювати за безцінь, не використовую­чи жатки, чинить самосуд. Будь-яка непокора викликає у нього скажену лють. Автор, хоч і показує, що фізична сила в даному випадку перемогла, все ж дає надію читачам на швидкі зміни: вже сказано слово наперекір земському начальникові, вже побачили селяни в його очах переляк, відчу­ли проблиски віри у власну силу.

Оповідання В. Винниченка цікаві не стільки несподіваним розвит­ком дії та закінченням, сюжетними перипетіями, скільки заглибленням у найпотаємніші закутки людської душі, дошукуванням причин тих чи інших вчинків, поясненням їх із психологічної точки зору. І в цьому пись­менник виявив себе великим майстром, адже майже через століття чита­ються його твори з неослабним інтересом.

ПОКАЗ ЗРУШЕНЬ У СЕЛЯНСЬКІЙ СВІДОМОСТІ В ОПОВІДАННІ В. ВИННИЧЕНКА «САЛДАТИКИ!!»

«Салдатики!!» Замуштровані, покірні виконавці наказів командирів і са­мого царя, а все ж рідні, свої, вихідці із селян, робітників, бідняцькі, вдо­вині сини. Саме до них із криком душі звертається Явтух, ватажок сільської громади, герой оповідання В. Винниченка «Салдатики!!» І саме таку назву обирає автор для свого твору. Проживши все життя чесно, за законами християнської моралі, не зробивши нікому зла, Явтух не розуміє, як можна стріляти в безневинних, доведених нуждою та голодом до відчаю людей. І вважає, що в подібних випадках в інших селах солдати «стріляли, бо не знали правди, а знатимуть — не стрілятимуть».

Як не дивно, але цей досить наївний розрахунок селянина спрацьо­вує, хоч платити йому довелося за нього найвищою ціною — власним життям: «Явтух правду сказав: салдати не стріляли. Мирно й сумно по­балакавши з селянами, вони тихо рушили назад, несучи за собою тіло вбитого начальника. А в другий бік верталися селяни з другим мертвим начальником — Явтухом».

Отже, сталася нечувана річ. Солдати не лише не виконали наказ офіцера стріляти в людей, а й не стали карати за смерть свого командира. Тільки «мирно і сумно» побалакали, погодившись, мабуть, що навкруги засіла неправда, яку треба знищити, а не допомагати їй. Адже селяни