Дитинство, опалене війною

(За повістю Г. Тютюнника «Климко») Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорос­лих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».

Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, вихову­вався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку

7 КЛАС

115

повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Ми­колаївни і її дитинчати. Взаємодопомога — характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість допомогти іншій: хлопці допома­гають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком ря­тують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть запрошує залишитися жити у неї. Біда зближує, згур­товує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність од­них і жорстокість та підлість інших.

Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».

Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей.

Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми має­мо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.

ОПИС ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ ЗА КАРТИНОЮ І. ЇЖАКЕВИЧА «МАМА ЙДЕ!»

Іван Їжакевич правдиво передав ситуацію з селянського життя: батьки пішли на роботу, а найменшу дитину залишили зі старшою сестричкою.

Я думаю, що уже вечір, бо діти, відчуваючи, що скоро повернеться додому мама, вийшли її зустрічати. А може, вона вже поспішає до дітей, тому їх очі і личка засяяли радістю.

Постаті дітей художник змалював із великою любов’ю. На дівчинці білосніжна сорочка, вишивана червоними нитками, спідничка, сережки. Русяве волосся заквітчане віночком з польових квітів. Вона тримає на руках братика, якого загорнула в м’яку домоткану ряднину. З усього вид­но, що діти люблять один одного. Підтвердженням цього є і довірливий, спокійний погляд хлопчика, і материнська турбота дівчинки про свого братика. Через портрети дітей художник показав високу духовність членів родини, лад і сердечність у їхніх стосунках. Спокійні, усміхнені личка, люблячі погляди, чистий, охайний одяг підкреслюють, що в сім’ї пану­ють злагода і благополуччя.

Барв використано дуже мало, але вражає багатство відтінків: від темно-коричневих до золотистих. Картина ненасичена дрібними де­талями, тому читається легко, привертає особливу увагу, запам’ято­вується.

116

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ТВІР-ОПИС ЗА КАРТИНОЮ І. ЇЖАКЕВИЧА «КРІПАКІВ МІНЯЮТЬ НА СОБАК»

З першого погляду картина І. Їжакевича «Кріпаків міняють на собак» вражає правдивість відтворення художником важкої долі селян-кріпаків. Жахливе явище відобразив мистець: безправних, принижених людей кріпосники міняють на собак.

На передньому плані — поміщики. Господар у халаті й домашніх туф­лях зручно вмостився на м’якому стільці біля круглого столу, застелено­го білою скатертиною. В руках у нього чубук. Він спокійно веде розмову про обмін людей на собак. Поміщик-гість сидить, спершись ліктем на стіл. По одягу видно, що він з дороги. Вказуючи руками на кріпаків, гість щось жваво говорить господарю, розпитує про тих, кого хоче обміняти на своїх собак. Торгується завзято, бо кожного з породистих псів оцінює дорож­че, ніж кріпака.

Трохи далі — група селян-кріпаків. Стоять вони тісним півколом, ніби шукають захисту і підтримки один в одного. Вони покірно чекають ви­року. Кого забере приїжджий пан, відірве від сім’ї, вивезе в чуже село? У постатях людей відчувається німа покірність кріпацькій долі. Вони схилили голови, зіщулилися від усвідомлення неминучої біди. Зображені на картині слуга, що притримує собак, та старий візник, який сидить біля воза. Обом їм тяжко дивитися на жорстокий торг, боляче усвідомлювати, що життя нещасних кріпаків гірше від собачого. Група кріпаків розташо­вана на фоні бідної селянської хатини. Це теж підкреслює безпросвітні злидні селян.

ТВІР-ОПИС ЗА КАРТИНОЮ С. В. ГЕРАСИМОВА «МАТИ ПАРТИЗАНА»

Картина С. В. Герасимова «Мати партизана» за своїм ідейним звучан­ням близька до твору О. Довженка і на ній зображено героїчний подвиг жінки в роки війни.

На передньому плані картини зображено жінку — матір партизана — і німецького карателя. Це проста жінка у звичайному селянському одязі: рясній спідниці темного кольору в червоні цяточки, просторій світлій кофті. На голові — хустина. Ноги босі — фашисти виштовхали її з хати, і взутись не встигла. За її спиною — односельці, яких зігнали карателі, щоб залякати і примусити зізнатися, чий партизан.

Ліворуч від матері — її син — партизан. По розірваній сорочці, змуче­ному обличчю можна здогадатись, що його люто катували, але він ні в чо­му не зізнався. І молодий партизан, і його мати, і селяни, що стоять щільно стіною за матір’ю, тримаються мужньо, гордо, з гідністю.

Обличчя карателя налилося кров’ю від люті і безсилля. Стара жінка, яку він думав залякати, поставити на коліна, зневажає не тільки його, а й саму смерть.

7 КЛАС

117

У картині немає світлих, радісних барв. На тлі чорного диму і червоних язиків полум’я — гітлерівець у темно-зеленому мундирі. Картина ви-кли-кає ненависть до фашистів. Мати партизана і селяни зображені в теплих кольорах, а біла кофта матері, підкреслює її душевну чистоту.

У мене картина викликала почуття гордості за наш народ, за його мужність і безстрашність.

ТВІР-ОПИС ЗА КАРТИНОЮ Т. ШЕВЧЕНКА «АВТОПОРТРЕТ» (1840 р.)

За своє життя Шевченко створив понад тридцять малярських та гра­фічних автопортретів, в яких передав свої думки, почуття, переживання. Одним із них є автопортрет 1840 року.

На картині бачимо зосереджене обличчя молодої людини. Гарної, сповненої гідності, з граціозним поворотом голови. Світло вихоплює з півтемряви лише обличчя, все інше ховається у напівпрозорих тінях. Яскраво осяяне чоло і затінені очі. І хоча Шевченко затінює їх, все ж по­мічаємо, що це всепроникний погляд очей, сповнений невисловленого запитання. Різкий злам брів і цей не по літах серйозний погляд здаються дивними на округлому юнацькому обличчі. Це образ юнака, якого суворі обставини рано зробили дорослим. Портретне зображення свідчить про високу гідність молодої людини, незламну волю, високий дух творчої особистості.

8 КЛАС

Написання твору на літературну тему завжди становило складність для учнів і, зокрема, восьмикласників, які часто зводять розкриття теми чи проблеми до переказу прочитаного, не вміють достатньою мірою розрізняти особу автора і ліричного героя, конкретне явище й типове, реальну подію й художньо узагальнену. Наприклад, часто учні заявляють, що їм не подо­бається повість, оповідання, поема, тому що твір сумно закінчується або тому, що його герої вчинили підлість, зраду чи злочин. Тобто, літературні образи конкретизуються, переносяться в реальність, проектуються на власні почуття й проблеми. Але художній твір із негативними героями, не зовсім щасливим кінцем, якщо він справді талановитий, якраз і покликаний збу­дити почуття читачів, викликати відповідні емоції, не залишити читачів байдужими.

Отже, при написанні твору на літературну тему передусім необхідно бути добре обізнаним із художнім текстом: сюжетом, композицією, сис­темою образів, зображувально-виражальними засобами. По-друге, необ­хідно продумати план твору, щоб кожне його питання «працювало» на розкриття теми та ідеї письмової роботи, давало відповідь на питання: що це доводить? про що свідчить? яка думка з цього випливає?

Обсяг твору для восьмикласників у класах з російською мовою на­вчання — 1,5—2 сторінки зошита, з українською — 2—2,5 сторінки.

При написанні твору слід дбати про логічну послідовність викладу думок, цікавість, аргументованість, точність фактів, дотримання абзаців, використання художніх засобів.

Твір повинен складатися з коротенького вступу, основної частини і стислого висновку (такі елементи не обов’язкові при написанні твору в художньому стилі, жанрі оповідання, новели, есе). В учнівській роботі доцільно використовувати короткі уривки з художнього тексту (цитати) на підтвердження своїх думок. Цитати необхідно підбирати невеликими за обсягом і оформляти відповідно до правил. Не можна допускати по­вторів, однакових чи спільнокореневих слів, виразів.

Після написання твору на чернетці бажано прочитати його вголос — одразу будуть помітні змістові та мовні недоліки.

ЩО ДАЛО МЕНІ ВИВЧЕННЯ БАЙКИ У ШКОЛІ?

Протягом навчання у школі я познайомився з байками Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, Л. Глібова. Байка увійшла в моє життя як своєрідна казка з життя тварин. Так байки я сприймав у ранньому ди­тинстві, коли в початковій школі ознайомились ми з таким твором як байка. Байки вчили нас бути щедрими на добро, на правду, на красу.

Уже в 5—7 класах ми вчилися критично оцінювати події, заглиблю­ватися в алегоричний зміст байок, що захищали інтереси скривджених і пригноблених.

8 КЛАС

119

Байки наших українських байкарів — це глибокі спостереження життя, в яких виявляються критичний розум людини, дотепний і дошкульний гу­мор, демократичні погляди.

Назавжди в моїй пам’яті залишаться мудрі слова П. Гулака-Арте-мовського з твору «Пан та Собака»:

Той дурень, хто дурним іде панам

служити, А більший дурень, хто їм дума угодити!

І хоча ця байка розповідає про безправне життя кріпака, викриває соціальні проблеми часів кріпацтва, ми вчимось у неї не бути жорсто­кими, не знущатись над беззахисними, не бути самодурами у житті.

Байки Є. Гребінки осуджують події того часу, але я вважаю, що можна провести паралель і з сьогоденням. «Ведмежі суди» і сьогодні є у нашому житті, тож і нас байка вчить бути чесними і справедли­вими.

Байки Л. Глібова вчать нас поглянути на себе з боку, критично ос­мислити риси свого характеру і вчинки. Байки Л. Глібова спрямовані проти паразитизму, марнотратства, жорстокості, бездушності людини. А хіба це не актуально і зараз?

Тож, читаючи байки класиків та сучасних письменників, ми вчимося критично осмислювати нашу дійсність і наші вчинки, замислюватися над тим, що треба робити конкретне, аби життя в нашій країні поліпшилося. Байки навчили мене помічати комічне в житті, де на кожному кроці є місце гумору.