Роде мій красний…

План

1. Спільна Вітчизна для багатьох народів.

2. Народ починається з людини.

1. Національні корені моєї сім’ї.

2. Моя рідна материнська мова.

3. Національні традиції населення України.

4. Посилаючись на літературні джерела…

5. Мої славетні земляки.

III. Я вірю в свій народ.

Протягом багатьох століть Україну населяли представники різних на­родів. Вони хліборобили на українській землі, будували міста, захищали землю. Отже, для всіх жителів України вона є Вітчизною.

Це переконання прийшло до мене відтоді, як я усвідомив, що я украї­нець. І справа не в тому, що національні корені моєї родини пов’язані

54

УКРАЇНСЬКА МОВА

з цією землею. Моя прабабуся з маминого боку належала до небагатої польської родини, прадід походив із селян (його діди були кріпаками). З батькового боку змішались єврейські й циганські корені. Але обидва мої прадіди проливали кров у Велику Вітчизняну. Один із них загинув, захищаючи Західну Україну. Я пишаюсь своїм родом, пишаюсь тим, що моя сім’я є часточкою великого українського народу, бо незалежно від національності, ми любимо ту землю, яка нас зростила.

Я пишаюсь тим, що мої родичі зберегли в своєму повсякденному ужитку рідну українську мову. Я хочу знати всі мови, до яких, більшою чи меншою мірою, причетний мій рід, але рідною вважаю українську, бо саме нею мама співала мені колискові пісні.

На прикладі своєї родини я зрозумів, що весь народ України, неза­лежно від національних ознак,— велика єдина родина. З покоління в по­коління багатонаціональне населення України збагачує її культуру свої­ми національними традиціями і мистецтвом.

Минулого року моя сім’я брала участь у фестивалі національних куль­тур, який проходив у моєму рідному місті Харкові. Я був вражений тим, що на Харківщині існує більше двох десятків національно-культурних товариств, які, розвиваючи національні традиції, збагачують культуру Ук­раїни. А який співучий наш народ! Присутні співали пісні своїми націо­нальними мовами, а потім увесь зал співав українські народні пісні. І я теж співав з усіма, голосно-голосно!

Із поняттям величі свого народу я неодноразово зустрічався на при­кладах літератури. Пригадуєте пісню про Морозенка? У фольклорних джерелах кілька припущень щодо цієї постаті. Хто ж він, пісенний герой, українець, поляк чи татарчук? А хіба це має значення, коли він проливав свою кров за Україну? А хіба росіянка Марія Вілінська не стала визнач­ною українською письменницею Марко Вовчок?

Харків’яни в роки Великої Вітчизняної війни показали приклади не лише героїзму, а й гуманізму. Татарка Аліма Ібрагимівна Шатоха вряту­вала єврейську сім’ю від розстрілу. У числі харків’ян — Героїв Радянсь­кого Союзу поруч стоять імена українця Сергія Михайловича Осташен-ка і єврея Олексія Дементійовича Флейшмана. І це не поодинокий приклад. Адже і в мирні роки біда не оминула нашу землю. Чорнобильська аварія стала спільним горем кожного жителя України, і долати її довелося усім разом.

Зараз для України знову прийшли скрутні часи. Економічна неста­більність держави вразила все її населення. Але люди не занепадають ду­хом, вірять у те, що наша Батьківщина стане могутньою європейською державою. Найголовніше, що немає у нас національних чвар, що ми жи­вемо на мирній землі. Є народ України, найголовнішою ознакою якого завжди вважалася єдність, а труднощі ми поборемо. У години скорботи і у години радості наш народ був, є і буде великою ріднею, про який мож­на з гордістю сказати: «Роде наш красний…»

8–9 КЛАСИ

55