10 Клас

647

оманливе. З’ясовується, що Нора приховує від свого чоловіка щось дуже важливе для неї і їхнього подружнього життя, щось, що Хельмер не виба­чить їй, що сприйме як ганьбу. Зовнішню дію п’єси організує наближення до цієї таємниці: Нора постійно під загрозою викриття, вона робить спро­би, щоб відтягнути момент, коли її чоловік прочитає лист від лихваря, що лежить у поштовій скринці. Уже в зовнішній дії читач знаходить певні ав­торські натяки, що сутність Нори і Хельмера, а тому і їхнього шлюбу, зовсім не така, якою здається. Ця сутність, внутрішнє неблагополуччя, окреслю­ються в деталях, в окремих, на перший погляд, випадкових висловах. Та читача чомусь наче дратують монологи Хельмера, трохи демагогічні і за­довгі, в яких він ніби милується своїми чеснотами. Насторожує його зверхнє ставлення до дружини, нерозуміння її внутрішнього стану. Нора, навпаки, вражає влучністю деяких висловів, умінням володіти собою. Поступово розкривається таємниця, яку приховувала Нора. Вона підробила підпис свого батька, щоб добути грошей. Хельмер сприймає це як ганебний вчи­нок, не хоче навіть задуматись, які причини цього вчинку. Нора вражена, як Хельмер думає тільки про те, які наслідки цей вчинок Нори матиме для нього, як усі його чесноти обертаються просто егоїзмом. Ні те, що Нора не мала іншого шляху добути грошей для лікування саме його, Хельмера, ні те, що своїм вчинком вона нікому не зашкодила, не беруться ним до уваги. Кілька років тому Хельмер важко захворів, лікування вимагало чималих грошей. Нора не мала, до кого звернутися, бо єдина, крім чоловіка, близька для неї людина — батько, був на порозі смерті і вже не міг підписувати будь-які документи. Нора була єдиною спадкоємицею. Вона підробила підпис батька і врятувала свого чоловіка.

Розкриття таємниці — розв’язка п’єси — остаточно розвіює ілюзії про благополуччя і щастя Хельмерів, зриває маски з героїв. Нора постає як силь­на, цілісна натура, яка може сама вирішувати свою долю. Її розрив із чоло­віком, в якому вона зневірилась, її небажання залишатися «лялькою» — яскравий доказ цьому. Аналітична композиція п’єси дала змогу автору по­ставити питання про становище жінки в сім’ї, про відповідальність особи­стості перед собою і світом і суспільства перед особистістю.

НОРА ХЕЛЬМЕР — ОСОБИСТІСТЬ ЧИ «ЛЯЛЬКА»?

(На матеріалі «реалістичної драми» Г. Ібсена «Ляльковий дім») Ще за життя драматурга п’єси Генріка Ібсена були визнані новаторсь­кими, а їх автора називали творцем справжньої реалістичної драми, яка у своїй основі завжди трагічна. Ібсен, створюючи аналітичну драму, роз­криває глибинну трагічність і жорстокість дійсності, приховану під зовнішнім благополуччям, а також здатність вольової людини протисто­яти обставинам. У драмах Ібсена перед читачем і глядачем постають не виняткові люди і події і не ті персонажі, які виступають «рупором ідеї автора», а звичайні люди зі своїми проблемами і пристрастями,

648

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

достоїнствами і вадами, які живуть в характерних для своєї епохи умовах. Саме завдяки цьому драматургія Ібсена мала такий відгомін як у Норвегії, так і в усьому світі.

У п’єсі «Ляльковий дім», написаній 1879 року, відбувається повний перехід драматурга до нової, реалістичної драми. Ця п’єса була сприйня­та передусім як твір, написаний на захист жіночої емансипації. Але для самого Ібсена суть його п’єси полягає не лише в цьому: у «Ляльковому домі» порушує центральне для нього питання про звільнення людини взагалі, про створення особистості.

На перший погляд, Нора, героїня «Лялькового дому», — лише лялеч­ка, життєрадісна «білочка», господиня тихого й охайного будиночка, що нагадує ляльковий. Чоловік Нори, Торвальд Хельмер, сприймає її не як рівну собі особистість, а як іграшку-«жайворонка», «лялечку». За вісім років, прожитих разом, Торвальд жодного разу не говорив із Норою сер­йозно. Уставленні Торвальда до дружини показовим є також епізод, коли він веде Нору з маскараду відразу після тарантели, щоб «зберегти ефект», створений нею. Головне для Торвальда — щоб Нора «грала» за його пра­вилами. Нора не виховує дітей, а грає з ними, ніби продовжуючи гратися ляльками; вона оточена майже іграшковими предметами (не випадково у першій дії п’єси Нора прикрашає різдвяну ялинку).

Але за цим зовнішнім благополуччям і безтурботністю відкриваєть­ся інший глибинний бік життя Нори і незвичайні риси її особистості. Ге­роїня п’єси виявляється не такою простою і поверхневою, як могло б зда­тися спочатку; вона знає, що життя складається не лише з радощів. Вона може бути і дорослою і серйозною, хитрувати і таємно працювати, щоб повернути гроші, від яких колись залежало життя чоловіка.

Нора багато робить для того, щоб її родина була по-справжньому щас­ливою, а дім — затишним. Коли на минуле Різдво у сім’ї Хельмерів не було грошей на святкові прикраси для ялини, Нора майже місяць сама робила прикраси, щоб утішити чоловіка і дітей. Заради виплати боргу, ця моло­да, вродлива і життєрадісна жінка повинна постійно економити, багато в чому собі відмовляти.

Сила характеру Нори розкривається в епізоді, коли вона танцює таран­телу, знаючи, що в поштовій скриньці лежить лист Крогстада до її чоловіка.

Звичайно, Нора дуже недосвідчена в тих справах, що стосуються гро­шей і законів суспільства: вона говорить своїй подрузі Фру Лінні, що навіть не знає, яку частину боргу вже виплатила Крогстаду. І в світі, де орудують такі ділки, як Крогстад, їй доведеться дуже нелегко. Але про те, що вона — особистість, говорить уже те, що вона відважилася на свої вчинки.

Нора усвідомлює, що завжди була іграшкою у чужих руках. Але бути веселою і розважати когось — це не означає бути щасливою. Щоб вихо­вати в собі дійсно вільну людину, яка поважає себе, їй потрібно скинути маску «ляльки», стати самостійною, і для цього вона вирішує піти із дому Хельмера.