Дорога до спортивних вершин

Хто не мріє стати спортсменом? Хто не хоче бути сильним та здоро­вим? Мабуть, усі, хто займається спортом, мріють стати чемпіонами. Я, як і більшість моїх ровесників, теж захоплююся спортом. Люблю гра­ти у футбол, кататися на ковзанах. Я також пробував займатись і бігом, і стрибками, і гімнастикою, але особливих успіхів не досягав. Мої одно­класники кажуть, що в мене немає здібностей. Але хіба займатися спортом повинні тільки «перспективні» хлопці й дівчата? А як же дізнатися чи «перспективний» ти чи ні, якщо тебе не розглядатимуть на фоні інших спортсменів. Тож на мою думку, спортом повинні займатися всі, хто відчу­ває внутрішню потребу в цьому. Укожного є своя спортивна вершина, і кожний прямує до неї своїм шляхом.

ЧИ ПОТРІБНО ВИВЧАТИ ДІЛОВЕ МОВЛЕННЯ

Мова обслуговує усі сфери суспільного життя: державних і громад­ських установ, навчальних закладів, науки, літератури, ділового спілку­вання.

Ділова документація відображає характер суспільних відносин, у ній зосереджується інформація про події, явища, приватні стосунки між людь­ми. Слід знати, що будь-який документ складається лише в офіційно-

7 КЛАС

25

діловому стилі. У документах не вживаються емоційно-забарвлені слова, розмовні звороти, слова зі зменшувально-пестливими суфіксами. Непри­пустимі в документах епітети, порівняння, метафори. Точність досягається вживанням тільки однозначних слів, використанням термінів, цифрових даних, зазначенням дат, прізвищ.

Документи мають різний ступінь стандартизації. Одні більш регла­ментовані: розписки, заяви, протоколи. Листи й оголошення менш рег­ламентовані. А автобіографії та характеристики мають незначний рівень стандартизації. Для документів характерні усталені мовні звороти, стан­дартні початки і закінчення.

Отже, уміння складати ділові папери, вдумливо їх читати, правильно розуміти — обов’язок кожної сучасної людини.

КОЖЕН ІЗ НАС ПОВИНЕН БУТИ ТЕРПИМИМ

(Твір-роздум) Я часто замислююся над вчинками та поведінкою людей, які мене ото­чують. Щось у них мені подобається, а щось — ні. Але я помітив, що всім нам не вистачає терпимості у наших діях та вчинках. Терпимість — якість, що характеризується намаганням досягти взаємного розуміння інтересів, переконань, віросповідань, звичок, поведінки людей. Узгодження різних інтересів та поглядів за умови терпимості здійснюється без тиску та об­раз. А ви як думаєте? Я за терпимість між однокласниками: ми всі різні, але ж ми — клас. Я за терпимість між батьками і дітьми, бо ми ж — роди­на. Я вважаю, що в наш час, терпимість між різними політичними систе­мами, культурами, світоглядами, а також окремими особами є необхід­ною умовою виживання людства.

8–9 КЛАСИ

Програма пропонує навчитися писати твори таких жанрів:

• твір-опис місцевості (на основі особистих спостережень і вражень);

• твір-опис пам’яток історії та культури (на основі особистих спос­тережень і вражень);

• твір-роздум на морально-етичні та суспільні теми (у публіцистич­ному стилі);

• твір-оповідання на основі почутого;

• повідомлення на теми про мову, що вимагають зіставлення й уза­гальнення матеріалу (в науковому стилі).

Обсяг твору у 8—9 класах: 2—2,5 сторінки у класах з українською мо­вою навчання і 1,75—2 сторінки у класах із російською мовою навчання. Твір-опис місцевості має такі особливості:

1. необхідність знання архітектурних термінів;

2. уточнення місця, звідки ведеться спостереження, часу доби, пори року, погоди;

3. опис площі ведеться по колу (зліва направо чи навпаки);

4. опис здебільшого підпорядковується меті, з якою його вводять у ху­дожній текст;

5. опис місцевості в художньому стилі вимагає відповідної лексики, яка виражала б загальне враження від побаченного.

При написанні творів учні повинні використовувати терміни з гео­графії, мистецтвознавства (живопису, архітектури, музики, скульптури та ін.), суспільно-політичного життя, з морально-етичних проблем.

Наприклад, твір-опис місцевості може включати такі поняття, як за­будова, планування, державні установи, громадські заклади, архітектур­ний стиль, майданчики, газони, пейзаж, околиця, мікрорайон. В описі місцевості можна виділити такі види, як міський пейзаж, сільський пей­заж, індустріальний пейзаж; опис моря, гір, лісу, поля, ріки, будь-якої місцевості; опис вулиці, площі, частини міста, села, околиці.

При цьому доречне вживання художніх засобів: епітетів, порівнянь, метафор та інших виражально-зображувальних засобів.

Твір-опис пам’яток історії та культури також вимагає спеціальних знань і вживання відповідної лексики. Що можна описати? Старовинну книгу, картину, ікону, ювелірний виріб, виріб народно-ужиткового мис­тецтва, пам’ятник, храм, будівлю, що є історичною пам’яткою й охоро­няється законом.

Отже, восьмикласник має знати і вживати у своєму описі такі слова, як реліквія, раритет, оправа, палітурка, емаль, застібка, шрифт, устав, на-півустав, оздоба, техніка виконання, лик, обрис, фоліант, орнамент, мініа­тюра, реставрація, оригінал, копія, фреска, іконостас, шаблон, формат, титульний аркуш, репродукція, олія, колористика, світлотінь, пропорція, композиція, гармонія, передній план, задній план, фон, статуя, стела,

8–9 КЛАСИ

27

обеліск, постамент, фасад, профіль, анфас, виступ, колона, пілястр, пілон, аркада, пояс, лоджия, карниз, фронтон, балкон, інтер’єр.

При описі пам’яток історії чи культури можливе помірне вживання різних художніх засобів.

Твір-опис пам’яток історії та культури включає такі відомості:

1. чим зумовлена поява твору-опису;

2. назва пам’ятки (пам’ятника чи будівлі) та її місцезнаходження;

3. мета спорудження;

4. опис пам’ятки;

5. думки й почуття автора (на основі побаченого чи почутого).

Загальний план опису пам’ятника.

1. Зазначити, що він собою являє (статуя, стела, обеліск).

2. Відомості про автора.

3. Інформація про особу, якій встановлено пам’ятник.

4. Загальне враження від пам’ятника (основне у скульптурі не фор­ма, а духовний світ людини, якій поставлено пам’ятник).

5. Опис самої скульптури і постаменту (матеріал, розмір, де вста­новлено, як співвідноситься з місцевістю).

6. Загальна оцінка і значення для історії культури народу.

Загальний план опису будівлі.

1. Загальне враження від будівлі.

2. Центральний фасад, його членування відповідно до поверхів.

3. Профіль будівлі (обриси на тлі неба) створюють вертикальні і го­ризонтальні членування: вертикальні — виступи, колони, піляс­три, пілони, аркади, горизонтальні — пояси, лоджії, карнизи, фронтони, балкони.

4. Групування вікон, оформлення порталу (центрального входу).

5. Будівля як частина архітектурного ансамблю міста. Твори-роздуми на суспільні та морально-етичні теми мають особли­ ву побудову: вступ (теза чи антитеза), доведення (аргументи і факти), вис­ новок. Для початку визначається думка у лаконічній формі, яку автор (шко­ ляр) хоче довести чи спростувати. Потім добираються докази, фактичний матеріал, які оформляються відповідним чином. Наприкінці твору все ска­ зане узагальнюється й підсумовується — робиться висновок.

У творі-роздумі вживаються такі словосполучення, як: я думаю, я вва­жаю, на мою думку, на моє глибоке переконання, по-моєму, всупереч загаль­ноприйнятій думці, незважаючи на усталені норми, моралі (поведінки) і под.

Необхідно також володіти лексикою, яка допоможе висвітлити су­спільно-політичні (суспільний лад, громадськість, парламент, урядові структури, влада, місцеве самоврядування, конституційні права та обо­в’язки, верховенство закону, політика, стратегія, суверенітет, незалежність, демократія, ринкова економіка, регіони, екологія, сучасні технології, ком­п’ютеризація, злагода, примирення, судові органи, судочинство, засоби масової інформації та ін.) та морально-етичні проблеми (мораль — це

28

УКРАЇНСЬКА МОВА

система норм і принципів поведінки людей у ставленні один до одного і до суспільства; етика — наука про мораль; норми поведінки, сукупність мо­ральних правил, звичаєве право, честь, порядність, шляхетність, вірність, відданість, дружба, любов, повага, позитивні, негативні риси, вади харак­теру, вдачі, вчинки, відповідальність, толерантність, терпимість та ін.).

Особливості твору на суспільну тему.

1. До суспільних тем належать такі, які стосуються життя нашого суспільства.

2. Основні джерела інформації — газети, журнали, радіо- і телепе­редачі.

3. Для написання твору-роздуму на суспільну тему, потрібно:

а) знати тему і розуміти її суть;

б) дібрати цікаву інформацію з преси;

в) визначити вступ, тези й арґументи з дібраного матеріалу;

г) обміркувати висновок; ґ) скласти план.

Особливості твору на морально-етичну тему.

1. З’ясувати суть поняття «мораль» та «етика».

2. Матеріал для творів — спостереження за життям (екологічний стан регіону, ставлення до рідного краю, до людей, вибір професії, уподобання, судження про культуру, людські вчинки, дружбу, щастя тощо).

3. Твори композиційно складаються із вступу, тези, арґументів, ви­сновку.

Твір-оповідання на основі почутого пишеться в художньому стилі, тому вживається найрізноманітніша лексика й увесь широкий арсенал художніх засобів мови.

Компоненти твору-оповідання на основі почутого.

1. Вступ (знайомство з оповідачем):

а) за яких обставин почато розповідь;

б) хто розповів;

в) зовнішність, характер, манера говорити.

2. Основна частина (докладна розповідь на основі почутого).

3. Закінчення (враження від почутого). Повідомлення на теми про мову (в науковому стилі),— вид роботи,

який вимагає зіставлення й узагальнення матеріалу, проводиться на за­вершальному етапі вивчення курсу мови, починаючи з 8-го класу. По­відомлення виконується за планом, колективно складеним у класі з до­помогою учителя.

У творі наукового стилю про мову використовуються відповідні до теми мовознавчі терміни, а от художні засоби у такому тексті недоречні.

Щоб написати твір, необхідно навчитися послідовно викладати ма­теріал, логічно розвивати тему й основну думку, ділити текст на смис-ловозавершені частини, обирати відповідний стиль і тип мовлення,

8–9 КЛАСИ

29

засоби зв’язку в реченні, правильно будувати фрагменти тексту, вико­ристовуючи різні способи вираження типового значення «даного» і «нового».

Наприклад, у творі-описі місцевості «дане» — місце розташування, «нове» — предмети та об’єкти; в описі предмета «дане» — предмет чи його частини, «нове» — ознаки предмета; при описі стану «дане» — особа, еле­менти середовища, «нове» — ознаки стану. При розповіді «дане» — осо­би, час, місце дії, «нове» — події, які змінюють одна одну; при оцінюванні дійсності (у творах-роздумах на суспільну чи морально-етичну тему) «дане» — предмети, дії, «нове» — їх оцінка.

«Нове» розвиває думку й поєднує речення, може послідовно чергу­ватися з «даним» або бути з ним паралельним.

Починаючи писати твір, необхідно чітко визначити:

а) тему (про що писати);

б) тип мовлення (розповідь; опис місцевості, пам’яток історії та культури; лінгвістичний твір; роздум (у творах на суспільні та морально-етичні теми); інколи різні типи мовлення можуть по­ єднуватися і взаємодоповнювати один одного;

в) стиль мовлення (художній — в оповіданні, науковий — у лін­ гвістичному творі, публіцистичний або художньо-публіцистич­ ний у творах на морально-етичні та суспільні теми).

Після визначення теми твору, типу і стилю мовлення, в якому викла­датиметься матеріал, необхідно зробити такі кроки:

1. Скласти план висловлювання (простий, складний чи цитатний, але з урахуванням того, що перший пункт у простому й цитатному пла­нах має характер вступу, а останній — висновку).

2. Підібрати цікавий фактичний матеріал, докази; з’ясувати значен­ня термінів, які будуть використовуватися.

3. Написати вступ (приблизно 1/5 від усього обсягу твору). У вступі називається і характеризується тема, котрій присвячений твір, доводиться її важливість та актуальність. Наприклад, при описові улюбленого куточ­ка міста (села, селища) можна сказати про свою любов до рідного міста (села), про захоплення природою, про необхідність кожній людині знати, поважати й оберігати свою «малу батьківщину», про свої спогади й асо­ціації, що викликає це місце; при описові пам’ятника архітектури вступом може бути розповідь про людину чи подію, на честь якої споруджено па­м’ятник, про історичні події, що передували створенню пам’ятника, архі­тектурного ансамблю, про архітектурний стиль чи напрям, призначення будови, місце її знаходження, і роль значення; у творах на морально-етичні та суспільні теми у вступі можна вказати на проблему, яка зацікавила, на різні думки в суспільстві з приводу даної проблеми (теза й антитеза); у творі-оповіданні вступу може й не бути: тут найбільш цінним є оригі­нальний, несподіваний початок, який одразу зацікавлює читача. Традиц­ійно оповідання починається експозицією (де, коли і що відбувається),

30

УКРАЇНСЬКА МОВА

потім іде зав’язка (виникає конфлікт, проблема, відбувається якась подія); у лінгвістичному творі вступом є сформульовані загальні положення (пра­вила), які потім пояснюються, ілюструються прикладами.

4. Написати основну частину, в якій виділяються мікротеми (підтеми) відповідно до пунктів плану, наявних ілюстративних матеріалів, фактів і до­ казів, прикладів, робляться абзаци. Матеріал розміщується в логічній по­ слідовності: події і факти взаємопов’язані, наступне пояснює, обґрунтовує попереднє, висновок є лаконічним завершенням усього сказаного.

Необхідно прослідкувати, щоб зберігалися протягом усього твору за­соби зв’язку в тексті (спільнокореневі слова, синоніми, займенники, спо­лучники, прислівники), щоб не було повторів однакових виразів, слів; не варто повторювати одну й ту ж думку в різних мікротемах (абзацах).

5. У висновку підсумовується, узагальнюється все сказане, з’ясовується його значення для автора твору, для суспільства; тут доречне вживання та­ких слів: отже, на мою думку, на мій погляд, на моє глибоке переконання; складається (складає) враження, виникає ... настрій, коли я бачу ..., у мене виникає почуття, викликають ... емоції і под.

6. У творі бажано вживати цитати. Це можуть бути висловлювання великих людей щодо порушеної проблеми, народні прислів’я, уривки з віршів. Цитати мають бути невеликими, точними за змістом, розділо­вими знаками та авторством, вони не повинні переобтяжувати твір. Закінчувати творчу роботу цитатою не прийнято.

7. Написаний твір перечитується, редагується (перевіряється на відповідність темі, точність слововживання, відсутність фактичних поми­лок, дотримання стилю) та коригується (з’ясовується орфографічна та пунк­туаційна грамотність, звертається увага на переноси, чергування у-в, і-й.

8. Твір переписується на чистовик і ще раз ретельно перевіряється.

ТВІР-ОПИС МІСЦЕВОСТІ