12__2009

Харківська святиня

План

Пам’ятки духовності і мистецтва в історії Харківщини.
Озерянська ікона Божої Матері — святиня Харківщини.

Мистецька значимість ікони.
Особливості ікони.
Релігійна значимість ікони.

III. Чим вражає мене Озерянська ікона Божої Матері.

У кожного народу є свої святині, ті особливі ознаки, які виділяють його, роблять значимим. І ці святині певною мірою відбивають світогляд, традиції, духовність. Я не помилюсь, якщо скажу, що святиня Харківщини, Озерянська ікона Божої Матері, поєднала в собі значимість історичну, мистецьку і релігійну.

До образу Божої Матері звертались і звертаються безліч художників. Згадаймо прекрасні творіння митців епохи Відродження! Променисті і ніжні очі мадони… Вони ніби зазирають у душу і тамують усі болі і печалі.

Православні ікони завжди писалися за певними канонами: релігія привносила в лики святих аскетичні риси, проте незнайомі іконописці вдихали життя і в застиглі обриси. Ось чому очі святих так приваблюють погляди. Озерянська ікона Божої Матері, створена невідомим майстром, була у кожній оселі, будь то пишний маєток чи убога хатина. Бідні люди оздоблювали ікону штучними квітами, багаті — обрамляли коштовними кіотами, але всі вірили в чудодійну силу цієї ікони.

У Харківському історичному музеї поряд з етнічними експонатами знаходяться і старенькі вилинялі образи, які прикрашали житло харків’ян, серед них — харківська берегиня, Озерянська ікона.

Про чудотворну Озерянську ікону розповідали дива: вона зцілювала людські недуги, допомагала калікам, оберігала житло, робила

8–9 КЛАСИ

міцними сім’ї, стояла на сторожі миру. Та й сама приповість її появи теж незвична. Говорять, що в невеличкому селищі Озерянка, поблизу Мерефи, косив селянин жито. Не помітив, як розрізав косою ікону Божої Матері, яка невідомо як там опинилась. Відчуваючи свою провину перед Богородицею, впав чоловік на коліна і почав молитись, а потім приніс образ додому, не перестаючи молитися. На ранок ікона зникла, збентежений селянин пішов закінчувати косовицю. А прийшовши на поле, косар знайшов ікону на тому ж місці, тільки не пошматовану, а цілу. Відтоді і говорять про дивну силу цієї ікони, яку на честь місця події названо було Озерянською. Іменем Озерянської ікони названо було два харківські храми, які містили в собі розписи, що свідчили про подію. А сама храмова престольна ікона мала дуже багате оздоблення. Крім дерев’яного або металевого обрамлення — кіота,— ікона прикрашалася рушниками і паперовими квітами. Біля ікони обов’язково знаходилася лампада, яка засвічувалася під час служби. Іконопис виконувався на дерев’яній дощечці, фарби накладалися рівними мазками, тому готовий витвір здається не намальованим, а надрукованим. Дуже рідко траплялися вишиті образи — їх виконували невідомі майстрині і приносили в дар храмові. Озерянсь-ка ікона Божої Матері свідчить про високу релігійність харків’ян як у минулому, так і тепер.

Харківська святиня вражає мене історією своєї появи. Шкода, що вона дійшла до нас лише в численних копіях, бо оригінал було втрачено. Ми не можемо остаточно судити про її мистецьку цінність, але її значимість у дослідженні традицій Слобожанщини не перевершена.

МАЙСТЕРНІСТЬ Т. ШЕВЧЕНКА-ЖИВОПИСЦЯ

(За картиною Т. Г. Шевченка «Почаївська лавра з півдня»)

План

Живописна спадщина Т. Г. Шевченка.
Особливості акварелі Т. Г. Шевченка «Почаївська лавра з півдня».

Великі можливості техніки акварелі у живописі.
Зображення архітектурного ансамблю Почаївської лаври. Особливості архітектури храму, подвір’я та інших споруд лаври.
Зображення інших споруд Почаєва.

III. Велич таланту Шевченка-пейзажиста.

Живописна спадщина великого сина України Тараса Григоровича Шевченка вражає своєю майстерністю. Серед творів видатного художника безліч ілюстрацій до його поетичних творів, пейзажів, портретів. Робота в археографічній комісії дозволила Тарасу Григоровичу відвідати різні куточки України і донести до нас живописні спогади про красу рідного краю.

УКРАЇНСЬКА МОВА

Мені ніколи не доводилося бути в Почаєві, але познайомившись із живописним твором видатного майстра пензля, я була вражена його красою.

Мабуть, дуже сильне враження справила на художника Почаївська лавра, коли він так майстерно передав її величну архітектуру.

Твір виконано в техніці акварелі, яка дала змогу авторові передати найменші відтінки не тільки пейзажу, але й власного настрою.

Біла струнка споруда, розташована в лівому верхньому боці картини відразу привертає нашу увагу своєю величчю і легкістю водночас. На фоні глибокого неба лавра вражає нас правильністю архітектури і точністю форм. Вона чимось нагадує казковий повітряний замок, а величезна біла хмара у правому куті картини підсилює це враження. Художник писав картину знизу, з долини, тому споруда лаври так добре простежується і здається такою чаруючою.

А вдивляючись у твір пильніше, можна побачити і великий мурований паркан, і невеликі, схожі на бійниці, віконечка валу. І тоді лавра ніби втрачає свою легкість, стає міцнішою і приземкуватою, схожою на фортецю. На території лаври, крім головного храму, розташовано ще декілька приміщень, які складають єдиний архітектурний ансамбль, оскільки мають схожі ознаки (бані над будинками і стрункі шпилі з хрестами). І лише один двоповерховий будинок, розташований трохи правіше по центру, більше походить на палац. Можливо, що він служить житлом якійсь визначній особі, можливо архієрею. Усі будинки архітектурного ансамблю Почаївської лаври спираються на високі колони і мають безліч вікон. Основною в ансамблі є споруда собору, над яким височіють три бані з хрестами, під якими, напевно, містяться дзвони. Легкі ковані поручні, мабуть, призначені для сходів, адже лавра знаходиться на пагорбі.

І вся ця краса потопає в зелені дерев, які ледь-ледь погойдуються вітром. У тіні дерев розташувалися невеликі, мабуть, одноповерхові споруди, які можуть теж належати лаврі.

Можливо, акварель Т. Г. Шевченка мала б піднесений настрій, якби не убогий будиночок на передньому плані і самотня чоловіча постать із костуром. Цей будинок знаходиться за парканом церковної споруди, за ним ще один, більше схожий на клуню, бо не має навіть димаря, і невеличкий хлівець під усохлим деревом. Дах на будинку підпертий дерев’яними стовпами, які так контрастують із білими колонами храмових споруд. Маленькі віконечка будинку дивляться на вулицю, вони трохи скошені і чимось схожі на дірки в стінах. Похилений тин і перекошене вориння свідчать про малий достаток господаря, який, мабуть, попростував до церкви.

Майстерність Шевченка-художника найбільшою мірою виявилась у цілісності і художній довершеності твору. Перед нами не просто твір великого майстра пензля, а й громадянина, який правдиво відтворив життя і побут жителів Почаєва.

8–9 КЛАСИ

ТВІР-РОЗДУМ НА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНУ ТЕМУ

Содержание