11 Клас

689

літератури у тому, що читач може знайти у творі не один чи декілька смислів, заданих автором, а нескінченну множину значень, асоціацій, відсилань до інших творів.

Так, наприклад, символічний образ троянди, даний уже в назві рома­ну, примушує читача згадати і біблійне значення троянди, і розен­крейцерів, і троянду як один із найулюбленіших образів романтиків ХІХ століття, і «Букет троянди» Рільке... У кожного виникають власні асоці­ації, не лише підказані текстом, але й залежні від літературно-культурно­го досвіду читача. При цьому він, читач, стає ніби співавтором письмен­ника, і притому необхідним співавтором, тому що без читача життя твору неможливе. Створення тексту відбувається не лише тоді, коли він заду­мується і пишеться, але й коли він прочитується.

Читач може бути добре обізнаним (і бачити у тексті роману безліч значень) чи наївним. Умберто Еко писав про те, що часом навіть найнаї-вніший читач бачить у творі найнесподіваніші значення і зв’язки, які мо­жуть здивувати самого автора. Кожен читач іде далі тексту, і цей рух (на­низування нових значень) триває нескінченно.

У «Записках на берегах «Імені троянди» Умберто Еко писав, що ко­жен новий художній твір складається з усіх попередніх. В епоху постмо­дернізму, коли цивілізація вже накопичила такий величезний історич­ний досвід, практично неможливо створити щось нове. Адже кожний письменник водночас є й читачем інших творів. Тому, наприклад, в «Імені троянди» образ англійця Вільгема, який уже на початку роману (у сцені з ченцями, які шукають Гнідка) демонструє надзвичайне знання зв’язків між окремими явищами світу, асоціюється у автора і читачів з англійцем-детективом Шерлоком Холмсом. Постмодерністський роман перетво­рюється на спільну гру автора і читача (великої кількості читачів), які, ніби м’яч, перекидають один одному свої значення та асоціації.

Умберто Еко вважав, що мистецтво (і література зокрема) є джере­лом естетичного задоволення, тобто у певному смислі, «розважає». Од­нак одного може «розважити» філософський трактат, а іншого — буль­варний роман. Таким чином, існує два види читачів: читач масової літератури ставиться до книги пасивно і споживацьки, і автори такої літе­ратури підлаштовуються під його смаки. А читач літератури серйозної, навпаки,— є активним, намагається збагнути задум автора, що потребує певних зусиль і знань. Умберто Еко вважає, що так книга сама формує свого читача, тому твір повинен бути таким, щоб читач кожного разу відкривав у ньому щось нове.

Таким багатозначним твором зі складною структурою і є «Ім’я тро­янди». Роман нагадує колаж з окремих фрагментів знайомих нам творів, але водночас залишається цілісним, об’єднаним лінією авторсь­кого задуму. Твір завершений, але й відкритий для безмежної кількості нових значень, він не замкнений у собі, а починає діалог із кожним новим читачем.

690

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА