10 Клас

637

Основоположником французького символізму по праву вважається Поль Верлен. Його твори зі збірок «Сатурнічні поезії», «Добра пісня», «Романси без слів», «Мудрість» сповнені мотивів смутку, самотності, ре­лігійної містики.

Ці ж мотиви перейняли у французьких російські символісти:

Полностью жизни принять мы не смеем, Тяжести счастья поднять не умеем, Звуков хотим,— но созвучий боимся, Праздным желаньем пределов томимся, Вечно их любим, вечно страдая,— И умираем, не достигая…

(З. Гіппіус. «Межа»)

Але більшість російських символістів не тільки підтримали сутність нової концепціїї, а й доопрацювали її, переосмислюючи історичні події, як власні, а розвиток історії, розвиток життя вважали досягненнями внутрішнього світу людини. Таким чином, якщо особистість за короткий час подолає суєтність життя, значить вона зуміє приєднатися до вічних законів, які існують не абстрактно, а конкретно:

В моей душе лежит сокровище, И ключ поручен только мне! Ты право, пьяное чудовище! Я знаю: истина в вине.

(О. Блок. «Незнайомка»)

Російські символісти намагалися пояснити сутність нового для росій­ської літератури напрямку кількома критичними статтями, проте їх мис­тецтво було відірваним від життя. І навіть найвидатніші представники цього напрямку, залишаючись новаторами, не змогли злити воєдино жит­тя і творчість, повертаючись до реалізму.